Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
від загальної кількості робочої сили; кожен другий із безробітних мешкав у Тель-Авіві.[607] Багато хто залишив країну; у середині 1926 року кількість емігрантів сягала кількості іммігрантів, а 1927 року емігрантів було навіть більше.[608] «Гістадрут» не був готовий впоратися з такою великою кризою. Британська адміністрація розширювала свої громадські роботи, але лише певною мірою та неохоче.
Політики сприйняли кризу як можливість напасти один на одного. Бен-Ґуріон заявив, що провина за кризу лежить на представниках середнього класу, що хотіли заробити гроші у тих самих професіях, що мали євреї діаспори. Він зобразив буржуазію майже антисемітами. Вони, за його словами, були «продавцями газозу, земельними спекулянтами та споживачами, тими, хто живе за кошти від праці інших людей». Вони були «люфтовою масою, що прагнула робити химерні припущення», а також «лінивими, безплідними та паразитичними». У своїх спогадах Бен-Ґуріон посилався на них у чоловічій формі від третьої особи, яку часто використовують для позначення чогось огидного, наприклад «єврей» та «араб».[609]
Сіоністський рух не опускався ще так низько упродовж останніх двадцяти років, вважав Бен-Ґуріон. Він цитував Хаїма Нахмана Бялика, який заявив, що криза була результатом великої та жахливої помилки всієї нації. Бен-Ґуріон переклав слова поета на політичну мову: «уся нація» стала сіоністською виконавчою владою зі своїм місцем розташування у Лондоні, де вона підкорялася Хаїму Вейцману і «була відсторонена від робітничого класу». Він мав на увазі, що влада не обмежувала імміграцію середнього класу та не давала достатньої кількості сертифікатів робітникам. Бялик вимагав значно більших інвестицій у розвиток Палестини та величезної хвилі трудової сіоністської імміграції, яка б відродила сіоністську справу.[610]
Напади Бен-Ґуріона на сіоністський рух привернули багато уваги. Місцева та американська преса почали уважно за ним спостерігати. Його поза, з руками в кишені, демонструвала силу, яку він випромінював, пише «Га-Арец».
«Він завжди відчуває, що за ним велика партія… це, за його власними словами, має значення». Бен-Ґуріон скопіював у щоденник вітальний опис його сильної особистості та характеру, опублікований газетою «Форвертс» у Нью-Йорку.[611] У нього були прихильники та опоненти, шанувальники та ненависники, але останніх – дуже мало.
Оскільки основною метою компанії було не отримувати прибуток, а пропонувати робочі місця євреям, «Солел Боне» запропонував своїм клієнтам щедрий кредит. Потім він взяв позики та облігації, що були випущені для фінансування проєктів цього періоду. 1926 року виникли проблеми з погашенням кредитної заборгованості, а отже, з погашенням позик. У червні 1927 року компанія припинила своє існування.[612] Як і інші компанії, вона стала жертвою економічної кризи. Але, здається, найбільше вона постраждала внаслідок поганого
Giladi 1971, p. 128ff.
Lissak 1994, 2, p. 214ff.
Іншим разом Бен-Ґуріон говорив з огляду на це про «хворобливий розум єврея після гетто» (Ben-Gurion 1971a, pp. 546, 333, 334; текст звернення Бен-Ґуріона до четвертого заїзду «Ахдут га-Авода» від 13 травня 1924 року, наведений у Ben- Gurion 1971a, p. 275).
Текст промови Бен-Ґуріона на зборах «Ахдут га-Авода» від 26 жовтня 1926 року, наведений у Greenberg 1989, p. 24ff.; запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 22 липня 1924 року, BGA.
Ha’aretz, Jan. 17, 1926; запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 30 грудня 1925 року BGA; Cahan, «The Palestine Labor Movement», Forverts, Dec. 10, 1925.
Giladi 1971, p. 138ff.