Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
Навколо них вирувала громадянська війна між більшовицькими червоними та контрреволюційними білими. Козак на коні змилувався в останню хвилину після того, як мав намір встроми свого меча у Цемаха. «Не запитуй про те, чого ми натерпілися, – писав Цемах Бен-Ґуріону. – Тінь смерті – це постійний супутник мого життя протягом останніх семи років».
Він писав, що прийняв революцію всією душею. Життя Цемаха було врятовано, коли червоні сили увійшли до рідного міста його дружини, де вони переховувалися в будинку її батьків. Після подальших пригод вони нарешті добралися до Яффи. «Я живу тут, – повідомив він „своєму заповітному братові” Бен-Ґуріону. – Як би я хотів тебе побачити!» Він запевнив свого друга, що політичні відмінності, які розділяли їх, зникли. Бен-Ґуріона тоді був у Відні. Повернувшись, він спробував переконати Цемаха перейти до «Ахдут га-Авода», але той відмовився. Тим часом він попросив у Бен-Ґуріона трохи грошей. Допомагав і дядько Моше Сміланський. Цемах і Ханна найнялися вчителями у Ізраїльську сільськогосподарську школу Мікве, де платили добру зарплату, а також надали їм квартиру для проживання. Він писав і публікував, і почав здійснювати мрію своєї юності стати письменником, який пише івритом.[583]
Цемах намагався бути посередником у суперечці між Бен-Ґуріоном та Сміланським, і, як можна було очікувати, отримав проблеми на свою голову. Бен-Ґуріон не мав зацікавленості у врегулюванні: він хотів політичного судового розгляду, наскільки це можливо, публічного, в якому взяв би на себе роль осяяного лицаря, який захищає робітників перед фермерами, арабською робочою силою та «інформаторами». І він отримав таку можливість, але програв суд. Судді вирішили, що Бен-Ґуріон не має підстав називати Сміланського пліткарем.[584]
Протягом наступних місяців Бен-Ґуріон прагнув привернути увагу громадськості до подальших подібних ситуацій. Одного разу він навіть приєднався до адвоката – захисника єврейських робітників, які намагалися силою запобігти в’їзду арабських трудівників до цитрусового гаю, що належав фермеру з Петах-Тіква. Згідно з інформацією від «Га-Арец» судовий процес став сенсацією для всього міста. Великі скупчення людей збиралися навколо будинку суду, але вхід дозволений був тільки журналістам.[585]
Боротьба проти працевлаштування арабів явно суперечила твердженню сіоністів про те, що рух розвиватиме Палестину на благо всіх її мешканців. Але Бен-Ґуріон продовжував обіцяти, як і раніше, що створення єврейського національного дому не зашкодить арабам. Навпаки, він наполягав, що сіонізм не стверджував, ніби євреї були панівною расою, і не прагнув до створення аристократичного суспільства. Йшлося про національні та людські цінності. Бен-Ґуріон клявся знову й знову, що «лише антисеміт може вважати нашу боротьбу за право працювати в мошаві згубну для арабського працівника».[586] Іноді Бен-Ґуріон навіть стверджував, що одна з цілей кампанії на підтримку єврейської
Zemach 1983, pp. 76, 92, 102ff., 108, 115, 130; лист Цемаха до Бен-Ґуріона від 12 квітня 1920 року, BGA; лист Бен-Ґуріона до батька 5 серпня 1921 року, наведений у Erez 1972, p. 76.
Лист Цемаха до Бен-Ґуріона від 22 лютого 1926 року, LMA 104IV, досьє 6; запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 3 березня 1926 року; BGA тематичне досьє, Моше Сміланський, позов проти Бен-Ґуріона.
Avodah Ivrit Bamoshavot 1911–1934, BGA, тематичні досьє; Davar, Dec. 28, 1927; Ha’aretz, Dec. 29, 1928.
Ben-Gurion, «Hapoe’l Ha’ivri Veha’aravi», «Avodah Ivrit o Me’urevet Bamoshavot», Ben-Gurion 1931, p. 105ff; «Al Bit’hon Hayishuv Vetafkid Hasochnut Basha’ah Zo», Oct. 20, 1929, BGA.