Межа Фундації. Айзек Азимов
Читать онлайн книгу.
одне зусилля волі – і Галактика відступила: здавалося, вони дивляться на неї крізь зменшувальний телескоп, який працював на дедалі більшу потужність. Галактика стиснулася й перетворилася на структуру з мінливою світністю.
Збільшити яскравість!
Вона засвітилася яскравіше, не змінюючи розміру; завдяки тому, що зоряна система, до якої належав Термінус, була розташована над площиною Галактики, її, Галактику, було видно не зовсім збоку. Вона мала вигляд дуже скороченої в ракурсі подвійної спіралі зі звивистими розривами темних туманностей, що мережили світний край з боку Термінуса. Кремова імла ядра – віддаленого та стиснутого відстанню – здавалася дріб’язком.
Пелорат святобливо прошепотів:
– Ви мали рацію. Я ніколи не бачив її такою. Я й не уявляв, що в ній стільки деталей.
– А як би ви уявили? Коли між вами та нею атмосфера, цю зовнішню частину побачити неможливо. Ви навряд би побачили ядро з поверхні Термінуса.
– Як шкода, що ми бачимо її так, майже фронтально.
– Це необов’язково. Комп’ютер може показати її в будь-якій позиції. Мені лише потрібно висловити бажання – можна навіть не вголос.
Змінити координати!
Це зусилля волі аж ніяк не можна було вважати точною командою. Однак зображення Галактики почало повільно змінюватися, його розум спрямовував комп’ютер і змушував його робити те, що він бажав.
Галактика повільно розверталася, і тепер її можна було бачити під прямим кутом до галактичної площини. Вона розгорталася, наче гігантський світний вир із кривими темряви, вузликами яскравого світла й майже безформним полум’ям у центрі.
Пелорат запитав:
– Як може комп’ютер бачити зі свого положення в космосі те, що розташоване, мабуть, більше ніж за п’ятдесят тисяч парсеків звідси? – А потім додав, придушуючи свій шепіт: – Вибачте мені, будь ласка, що я запитую. Я нічого про все це не знаю.
Тревіз відповів:
– Про цей комп’ютер я знаю майже так само мало, як і ви. Але навіть простий комп’ютер може налаштовувати координати й показувати Галактику в будь-якій позиції, починаючи з тієї, яку він вважає за природну, тобто тієї, яку можна бачити з конкретної локації комп’ютера в космосі. Звичайно, він використовує лише ту інформацію, яку може зчитати, тож коли зображення стає ширшим, ми можемо помітити пробіли й розмиті місця. Але зараз…
– Так?
– Ми бачимо чудове зображення. Гадаю, що цей комп’ютер оснащено повною мапою Галактики, тому він може з однаковою легкістю показувати її з будь-якої точки.
– Як це – «повною мапою»?
– У його банках пам’яті, ймовірно, є просторові координати кожної зірки.
– Кожної? – Пелорат здавався враженим.
– Ну, можливо, не всіх трьохсот мільярдів. Але тут точно є дані про зірки, що освітлюють населені планети, і, мабуть, про кожну зірку спектрального класу К і яскравіше. А це означає щонайменше сімдесят п’ять мільярдів.
– Про кожну зірку населеної системи?
– Не