Останній шанс на кохання. Людмила Волок
Читать онлайн книгу.
вирушаю на маршрут.
Він вийшов із кабіни, обійшов автобус і став на нижню сходинку біля відчинених передніх дверей.
– Але кілька хвилин можу вам приділити. Отже, чим можу допомогти? – Сергій запитав щиро, з наміром чимось зарадити – може, жінці стало зле, треба по пляшку води збігати абощо.
– Насамперед дозвольте з вами познайомитися і зробити певну пропозицію…
– Ви що, жіночко, здуріли?!
Вірі Миколаївні продовження розмови теж сподобалося. Голос глибокий і приємний, мова грамотна. Правда, хлопець у стилістиці звертань стрімко деградував від «пані» до «жіночки», зате жодних «хутчіш, бабо, вимітайся» та інших подібних висловів.
Сергій же спересердя навіть стукнув кулаком по поруччі. Він звик до того, що подобається жінкам і деякі відверто пропонували йому прості й чесні стосунки сексуального змісту. Але Сергієві таке було не до душі. Тим паче, якщо такі заяви лунають із боку літньої пані! Невже вона збирається пропонувати йому гроші за інтимні послуги?! Хоче купити молоде тіло для останніх утіх?
Та через секунду це припущення здалося йому настільки безглуздим, що він розсміявся, побачивши, як видовжилося від подиву обличчя елегантної пасажирки:
– Вибачте за грубість, заради бога. Я зопалу подумав був, що ви збираєтеся запропонувати мені гроші за, так би мовити, любов!
– Саме так і є, – закивала головою Віра Миколаївна. І для більшої переконливості додала: – Абсолютно правильно.
У Сергія відвисла щелепа. Мало того, що пропонує непристойність, так ще й не соромиться! Ох і стара розпусниця! А на вигляд така чемна, гарно вбрана… За п’ятдесят штук він, може, й погодився б, зважаючи на сімейні проблеми… Але ні!
– Мене звати Віра Миколаївна. А вас? – діловито вела переговори дивна пасажирка.
– Ось що, жіночко, вибирайтеся з маршрутки – і щасливої дороги. Мені краще повірити, ніби ви просто невдало пожартували. – Сергій зійшов зі східців і попрямував до кабіни.
– Мені більше подобалося, коли ви зверталися до мене «пані», – кинула йому навздогін Віра.
Сергій зупинився, озирнувся. Віра, нарешті, взяла свої речі та вийшла з салону. Підійшла до водія ближче і впевнено продовжила:
– Судячи з усього, ви мене справді неправильно зрозуміли. Я зовсім не шукаю любовних пригод, принаймні з чоловіками вашого віку, – закінчила промову, гордо підняла голову й подивилася на Сергія, сподіваючись на його реакцію.
– То чого ж ви тоді від мене хочете?!
– Сумніваюся, що це місце й час підходять для докладніших пояснень, – сказала Віра.
Вона мала рацію: черга з маршруток помітно просунулася вперед, і Сергієві вже кілька разів сигналили з автобусів, які стояли позаду: мовляв, проїжджай, годі теревенити. Та й взагалі, вокзал – не те місце, де можна обговорювати серйозні справи.
Після миті роздумів Віра запропонувала:
– Давайте зустрінемося увечері в «Пампушках і ватрушках», це, здається, на вашому маршруті? У вас коли