Останній шанс на кохання. Людмила Волок
Читать онлайн книгу.
махнула рукою на прощання і швиденько вибралася з маршрутки.
І ця, значить, красуня швиденько визначилася, що Сергій, водій маршрутки, їй не до пари. У цьому крилася ще одна проблема Сергія. У нього не складалися стосунки з дівчатами. Ті, що йому подобалися, шукали чоловіків заможніших, які «подають надії». Як сказала йому одна дівчина на третьому (і останньому) побаченні, з якою він познайомився на весіллі однокласника: «Ти, мабуть, і в Туреччині ніколи не був! Що ти можеш мені дати?»
А що він міг дати? Наразі, на жаль, лише свою готовність кохати, підтримувати й підставляти плече. А ще він бажав розділяти з дівчиною свої мрії і навіть хотів створювати спільні мрії з нею – одні на двох. Проте, як виявилося, дівчатам його мрії були до лампочки. Тому поки що він зустрічався з Іркою, молоденькою касиркою з найближчого супермаркету, якій було цілком достатньо одного Серьоги – без жодних матеріальних і статусних додатків. Іра жила по сусідству й була простою веселою дівчиною з добрим серцем. Щоправда, з темами для розмов виникали значні труднощі і Сергія обтяжував цей дисбаланс, але відносин не розривав, вони плинули самі собою, як листя на поверхні води. У кожного має хтось бути. І в Сергія теж. Хтось, хто хоча б вислухає і, зрештою, хто подарує трохи інтимного тепла.
Відпрацювавши зміну, втомлений Сергій прийшов додому пізно ввечері. У передпокої було темно. Вадимової куртки на вішаку не було: до цього часу, значить, не повернувся.
Мати сиділа за кухонним столом, обхопивши голову руками. На столі поруч із попільничкою, повною недопалків, стояла чашка з холодним чаєм.
– Привіт, мамо. – Сергій запитально поглянув на неї. – Щось трапилося?
Мати підняла на нього заплакане обличчя і глухо промовила:
– До нас приходили люди. Казали, що Вадик винен їм багато грошей. Дуже, дуже багато… – І тихенько заплакала, безпорадно схлипуючи.
Вадим був на два роки старший, але молодший Сергій завжди дбав про нього. Вадик змалечку ріс сміливцем, як і батько, одначе ця хоробрість була якоюсь відчайдушною й часом переходила в навіжену лють, яка лякала матір і засмучувала діда.
Вадик уперто прагнув вирватися з бідності й мовчки зневажав матір з її вічними копійчаними заробітками. А Сергієві говорив прямо:
– Дурний ти, Серього. Так і гаруватимеш усе життя водієм?
– Чого ж усе життя? Я планую йти до інституту…
– А, до інститу-у-уту! – презирливо передражнював брат. – Щоб через п’ять років отримувати ті самі гроші за більший геморой?
– На життя мені вистачить, – огризався Сергій.
– Подивись на свого хрещеного: дуже йому вистачає? А він, між іншим, начальник автопарку! – відверто знущався Вадик.
– Думаєш, твої оборудки до добра доведуть?! – не витримував Сергій.
– Та я вже через місяць їздитиму на своєму «мерсі», а не на вошивій маршрутці! А ти додому добираєшся трамваєм, дурний водило!
Мати не витримувала, коли вони лаялися. А сварилися брати часто, особливо відтоді, як Вадим позичив десь грошей і вирішив робити бізнес, виходячи