Талановитий містер Ріплі. Патриція Гайсміт
Читать онлайн книгу.
приятелями. Він заплатив Бобові половину місячної орендної плати, а на прощання подарував добротну сорочку й краватку. Чого ж іще від нього треба Бобу?
Том зважився спуститись до своєї каюти лише тоді, коли корабель уже рушив. Він обережно переступив поріг. Ані душі. Ліжко знову було охайно застелено блакитним покривалом. З попільничок щезли недопалки. Від зграї галасливих приятелів не залишилося й сліду. Том розслабився і посміхнувся. Оце так сервіс! Старі добрі традиції компанії «Кунард Лайн», зразкове британське мореплавство й усе таке! На підлозі біля ліжка він помітив великий кошик із фруктами. Зацікавлено вийняв із нього маленький білий конверт. На картці писалося:
Приємної подорожі й успіхів, Томе.
Бажаємо вам усього найкращого.
Кошик з високою міцною ручкою було загорнуто в жовтий целофан, а всередині лежали яблука, груші та виноград, кілька плиток шоколаду й невеликих пляшечок лікеру. Том ніколи раніше не отримував подарункових кошиків. Він міг бачити їх хіба у вітринах квіткових крамниць і завжди сміявся з їхніх фантастичних цін. А зараз його очі сповнилися сльозами, він зненацька для самого себе обхопив обличчя долонями й заплакав.
6
Том був спокійним і доброзичливим, однак геть не товариським. Він волів витрачати свій час на роздуми й не мав бажання заводити на кораблі нових знайомств, хоча, зустрічаючи людей, з якими зазвичай сидів за одним столом, він ґречно вітався і люб’язно посміхався. Він узявся грати роль серйозного молодого чоловіка, якого попереду чекала відповідальна робота. Він був увічливим, стриманим, поводився як слід і завжди заглиблювався у роздуми.
Йому раптово забаглося мати кашкет, і він придбав його в тутешній галантерейній крамниці – блакитно-сірого кольору, із м’якої англійської вовни. Він міг натягнути козирок, затуливши майже все обличчя, якщо хотів подрімати в шезлонгу на палубі, або ж хотів прикинутись, ніби дрімає. Кашкет був універсальним головним убором, подумав Том, і сам здивувався, чому не носив його раніше. У кепці він міг би бути схожим на поважного провінційного джентльмена, гангстера, або ж англійця, чи француза, чи навіть на дивакуватого американця – усе залежало від того, як він її носив. Том розважався перед дзеркалом, надягаючи її на всякий манер. Він завжди думав, що має найпростакуватіше у світі обличчя, нічим не примітне, із якимось покірним виразом, якого він і сам не міг збагнути, із ледь помітними ознаками страху, яких він ніяк не міг позбутися. Звичайнісіньке обличчя, подумав він. Але кашкет усе змінював. Тепер у ньому було щось від провінційної Америки, трохи Ґрінвіча, трохи Коннектикуту. Тепер він був молодим чоловіком із власними доходами, який, скажімо, нещодавно закінчив Прінстон. До пари кашкету він придбав собі ще й люльку.
Він починав нове життя. Прощавайте, всі нікчеми, з якими він злигався і яким дозволяв крутитися навколо себе протягом останніх трьох років свого життя у Нью-Йорку. Він почувався так, як, за його уявленням, почувалися іммігранти, які полишили все в якійсь далекій