Талановитий містер Ріплі. Патриція Гайсміт
Читать онлайн книгу.
висловленням подяки за подарунковий кошик та комфортну каюту, а тоді розважався, додаючи нібито написаний пізніше абзац про те, як він зустрівся з Дікі, поселився у його будинку в Монджибелло й повільно, але непохитно рухається до мети, переконуючи Дікі повернутися додому, описуючи, як вони плавають у морі, рибалять, сидять у кафе, й іноді це так його захоплювало, що він списував по десять сторінок. Але Том розумів, що ніколи не відправить тих листів, тому й далі фантазував, наче Дікі не закоханий у Мардж (додаючи детальну характеристику дівчини), тому він залишається у Європі не через неї, як підозрювала місіс Ґрінліф, і ще багато-багато всього, доки весь стіл вкривали списані аркуші паперу й лунав перший дзвоник до вечері.
Іншого дня він написав ґречного листа тітці Дотті:
Люба тітонько [хоча він рідко звертався так до неї у листах і ніколи не називав її так при особистому спілкуванні].
Як ви можете бачити з емблеми на папері, я вийшов у море. Це неочікувана ділова пропозиція, про яку я поки що не можу говорити. Мені довелося відплисти раптово, тому мені дуже прикро, що я не встиг навідатись до Бостона, адже можуть минути місяці або й навіть роки, доки я повернуся назад.
Я лише прошу, щоб ви не хвилювалися і більше не надсилали мені чеків, за які я вам вельми вдячний. Особливо за той, який ви надіслали близько місяця тому. Гадаю, відтоді ви більше нічого не надсилали. Я почуваюся добре й дуже щасливий.
Нема сенсу бажати їй здоров’я, вона й так здорова, як бик. І він додав:
P. S. Я не знаю, яка в мене буде адреса, тому не можу вам її дати.
Тепер він почувався краще, адже останні слова цілком відрізали його від тітки. Він навіть не мусив казати їй, де він. Більше ніяких уїдливо-фальшивих листів і хитрих порівнянь Тома з його батьком, ні тих нікчемних чеків на шість доларів і сорок вісім центів чи дванадцять доларів і дев’яносто п’ять центів, наче в неї залишилась решта від сплати за комунальні послуги чи останньої покупки і вона кидає йому той дріб’язок, як якісь об’їдки зі свого столу. Зважаючи на її доходи, ті чеки були просто насмішкою. Тітка Дотті завжди твердила, що його виховання коштувало їй більше, ніж їй виплатила страхова компанія після смерті його батька. Може, й так, але навіщо було постійно тицяти цим йому в обличчя? Невже нормальна людина буде дорікати цим дитині? Багато тіток і навіть чужих людей виховували дітей задарма й робили це із задоволенням.
Написавши листа тітці Дотті, Том підвівся і трохи прогулявся палубою, струшуючи з себе сумовиті думки. Він завжди лютував, коли писав їй. Він обурювався від того, що мусить бути з нею ввічливим. Однак до цього часу він хотів, аби вона знала, де він був, бо таки потребував її нікчемних чеків. Довелось написати їй чимало листів, повідомляючи все нові й нові адреси, але зараз він не мав потреби в її грошах. Тепер він не залежатиме від неї, ніколи.
Раптом йому пригадався один літній день, коли йому було близько дванадцяти, він