Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
гаразд?
Він не відповів, схилив голову вниз, а потім знову розпрямився.
– Тобі стало зле? Серед щільного натовпу занадто сперте повітря. Нам треба покинути площу. ― Мері схопила його за руку і повела вбік.
Доки вони йшли, Джон помітив краєм ока тінь, яка промайнула на вершині собору. Та коли він повернув туди голову, щоб краще роздивитись постать, там вже нікого не було ― лише хмарка голубів спурхнула з даху і пролетіла над блакитним небом. Пролунало калатання дзвонів. Джон був впевнений, що йому не примарилось: там і справді хтось був, він чи вона стежили за ними.
– Ти відчуваєш це запах? ― запитав Джон.
– Запах немитих тіл?
– Ні, дорогенька, запах пригод. Захопливий запах пригод. Я дізнаюсь, хто ховається за маскою Папи Римського.
– Ти мариш.
На відкритому повітрю йому стало легше. Вони оминули лотки, де купці продавали різний крам. По вулиці шкандибали босі жебраки, які просили милостиню. Групи священників у довгих рясах тримали невеличкі молитовники і читали собі щось під ніс. Охоронці зі шпагами патрулювали місто.
Їм в очі натрапила темна дубова вивіска із вицвілою фарбою: «Роза вітрів». Це виявився невеличкий заклад, де за скромну платню їх нагодували і дозволили переночувати.
Почало сутеніти. Джон ліг на ліжко, а Мері вже дрімала на сусідньому. Вона врешті заснула міцним сном, бо сильно втомилась, проте Джон ніяк не міг заснути: він все думав про керамічну маску і ту тінь, що майнула на вершині собору.
Раптом блакитне полум’я озвалося в середині тіла. Йому стало душно. Він досі не розумів силу дару, що прокинулася в його тіло. Хоча він не жалівся Мері, але його це сильно лякало.
Джон попри жар змусив себе встати і відчинити вікно. Він впустив нічну прохолоду у кімнату. Свіжий вітер колихав бліді фіранки. Жар вгамувався.
Через деякий час почулося тихеньке шурхотіння черепиці. Джон встав з ліжка і без лишніх звуків розбудив Мері. Вона втупилася в нього запитальним поглядом. Він прошепотів їй на вухо, щоб вона довірилася і сховалася у шафу. Мері так і поступила. Джон став тихою тінню, притулившись до стіни біля вікна.
Інтуїція його не підвела. Постать в темному каптурі безшумно спустилася крізь вікно у кімнату, стискаючи в руці кривий кинджал. Джон притиснув долонею рот, щоб подих не видав його передчасно.
Постать ступила вперед. Вибравши момент, Джон кинувся на незнайомця. Проте він виявився спритнішим і одразу відчув коливання повітря ― кулак пройшов крізь морок, не зачепивши його. Ухилившись від удару, чужак випустив гострий клинок з-під рукава і метнув його в Джона. Він розсік руку, залишаючи глибокий поріз.
Постать скочила на нього і збила з ніг. Вони покотились по підлозі. Чужинцю вдалося взяти верх. Гострий кинджал завис на Джоном. Він стримував руки від смертельного удару, проте його хватка через поранення почала слабшати. Кинджал невтомно опускався нижче ― обличчя Джона вкрилося холодним потом.
Мері вискочила з шафи і вдарила нападника глиняним глечиком по голові. Він не очікував