Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
повністю просяк водою.
Всередині було холодно, проте сухо. Джон зупинився перед барельєфами і почав вивчати вирізьблені картини. Він ходив по пильній підлозі, залишаючи мокрі сліди. Десь тут ховалась відповідь: вони щось пропустили, коли перший раз опинилися тут.
Нарешті його око натрапило на слід від руки з розпростертими пальцями. Це був знак. Він приклав свою долоню до барельєфа і відчув його холодну щербату поверхню. Полум’я вирвалося з його руки. На цей раз біль був не таким сильним. Камінь поглинув блакитну енергію, наповнюючи весь храм. Ієрогліфи на стінах спалахнули.
Із обеліска вирвався струмінь полум’я, яке піднімалось все вище і вище, доки нарешті не проткнуло небо. Гігантська хвиля енергії наповнила храм. Вона розповсюджувалася по всій планеті, заповнюючи усе: гірські схили, прозорі ріки та озера, могутні ліси, зелені луки та поля, квітучі сади. Планету оповив міцний купол. Потоки енергії відправили людей подалі звідси, захищаючи усе живе, що росло на цій землі.
Джон знесилений впав на пласку підлогу. Світ затуманився перед ним і сліпуче сяйво поглинуло його. Люди покинули Едем. А там, де колись був комплекс, виріс новий вічнозелений ліс.
Час схожий на нестримний потік: він рухається вперед, несе по течії інших, породжуючи нові неймовірні форми життя. Він може стати падучим водоспадом, який знесе вас вниз, або водою, яка наситить вас сповна. Хтось противиться цій течії, пізнаючи її глибини або пливе по мілководдю, щоб одного разу таки потрапити на сушу.
ВОРТЕКС
Мері та Джон прийшли до тями на звалищі. Тут лежали гори сміття, покинуті автівки, предмети побуту, розтрощені меблі та старі телевізори. Сталеві роботи збирали сміття і відправляли до машин, які все це добро трамбували.
– Куди ми потрапили на цей раз? ― запитала Мері.
– Я не знаю, ― Джон похитав головою. ― Мені вдалося активувати храм, енергія якого поглинула планету.
– Зрозуміло, нас викинули на звалище. Мабуть, це кумедний жарт.
– Головне, що ми залишились цілими.
Джон помітив серед купи сміття червоний скейтборд без коліс, що парив над землею. Він підійшов ближче і взяв його в руки.
– А що це таке?
– Це ховерборд, ― відповіла Мері. ― Я бачила такий раніше у фільмі Роберта Земекіса «Назад у майбутнє». За його допомогою можна летіти над землею на невисокій відстані. Керувати ним можна, як звичайним скейтом або вагою тіла. Людям так сподобався ховерборд, що вони вирішили втілити цю ідею в реальність і почали масове виробництво.
– А чому вони тепер валяються на звалищі?
– Прогрес завжди рухається вперед. З часом їх замінили на гіроскутери з реактивним двигуном. А про ховерборди усі забули.
– Цей ще працює.
Джон став на нього і відштовхнувся правою ногою. Після кількох спроб проїхатись він не втримав рівновагу і кожного разу падав на землю. Та пізніше в нього стало виходити краще. Він літав на ховерборді, оминаючи купи сміття, і сміявся. Вітер розсікав його