Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
досліди. Каро Сано приховував щось набагато більше, ніж здавалося на перший погляд.
Коли вони вийшли на вулицю, їх вже чекав загін озброєних охоронців. Небо застеляли темні хмари, що прикривали сонце. Каро віддав накази. Мері повела загін вперед, прямуючи в ту сторону, звідки велет поніс їх до селища. Позаду її підганяли охоронці, тицяючи дулом в спину. Вона стримувала себе, щоб не обернутись і тріснути одного з них по голові.
Каро наказав кільком людям рухатися вперед, а комусь прийшлось триматись східної сторони, доки решта загону прямувала на північ. Невдовзі пішов дощ. Могутні крони дерев стримували потоки води, і лише дрібні каплі долітали вниз, освіжаючи землю і наповнюючи рослини життям. З плином часу почало темніти, а стежка чорною смугою прямувала в нетрі правічного лісу.
– Скільки нам ще йти? ― запитав Каро Сано.
– Скільки треба, стільки йти, ― огризнулася Мері.
– Надумаєш обдурити нас, крихітко, сама знаєш, що буде.
Решту шляху вони пройшли мовчки. Дорога вела їх вгору. Дощ перестав накрапати. Хвойне повітря наситилось вологістю. Через деякий час вони все-таки натрапили на селище, в якому мешкали велетні.
Каро віддав наказ стріляти по дерев’яним будиночкам. Звуки пострілів оглушили Мері; вона відчайдушно закричала, прикриваючи долонями вуха.
Що ж я накоїла! Я ніколи не зможе пробачити це собі. Нехай ці смерті залишаться кривавою плямою на моїй совісті.
Після того, як стрільба закінчилась, загін направився обстежити хатини, де могли ховатися велетні, яким вдалося вижити. Врешті вони повернулися з доповіддю до Каро Сано, повідомивши, що всі будинки в селищу виявились порожніми. Почувши ці слова, на його обличчі з’явилась гнівна гримаса.
– Ти нас обдурила! ― загорланив він на Мері. ― Я віддам негайно наказ, щоб твого красунчика застрелили!
– Я присягаюся, що саме сюди нас притягнув той велетень! ― вигукнула Мері.
– Перевірити прилеглу територію, ці тварюки не могли далеко втекти. Стріляйте в кожну істоту, яку помітите, ― віддав наказ Каро. Він дістав рацію і промовив: «Слухайте мене! Негайно спустіться в підвал і пристрельте того чорномазого виблюдка.»
– Його там немає, шеф, ― промовив через хвилину чоловічий голос.
– Як це немає?! ― Каро палав від гніву. ― Не міг же він провалитися крізь землю? Знайдіть його!
– Ми обшукаємо територію, ― сигнал обірвався.
Каро направив гвинтівку на Мері.
– Ти поплатишся за свою брехню. ― промовив він.
В густих кущах промайнула тінь і почувся хрускіт гілки. Каро вистрілив у морок, звідки доносилися звуки. Мері скористалася моментом і вдарила його кулаком по животі. Він зігнувся від удару і застогнав. Вона схопила його за плечі і перекинула через себе. Його спина хрустнула і він розпластався по землі. Мері вихопила з його рук гвинтівку із усієї сили зарядила прикладом по голові. Каро лежав на промерзлому ґрунті не в силі встати.
– Тепер ти будеш знати, як ображати жінок! ― викрикнула вона