Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
і охорона вже бігла по їхнім слідам.
Джон постукав у одні із дверей і їм відчинив молодий чоловік в балахоні, який тримав у руці пензель. Він пустив їх всередину і причинив за собою вхід.
– Це вас розшукують? ― запитав він.
– Ви нам маєте допомогти, ― попросив Джон. ― Ми нічого не зробили, але ті люди женуться за нами.
– Таке буває, ― погодився молодик. ― Дехто любить пхати носа не в свої справи. Біжіть на другий поверх, а я вас прикрию.
Вони побігли наверх і причаїлись, прислухаючись до звуків. На дворі лунали чоловічі голоси. Хтось підійшов до дверей і постукав. Молодик відчинив двері.
– Чого вам? ― запитав він заспаним голосом, зробивши вигляд, що тільки прокинувся.
– Ми тут шукаємо привидів, що летіли над землею, ― сказав чоловік у темному каптурі. ― Ти не помітив чогось незвичайного?
– Ви що знову влаштували полювання на демонів? ― він усміхнувся.
– Леонардо, якщо ми дізнаємось, що це твоїх рук справа, ти негайно попадеш на шибеницю! І навіть захист Медічі тобі не допоможе. Чи тобі мало, що тебе звинувачують в содомії?
– То лише пусті звинувачення. Цього ще ніхто не довів, отже це неправда. Ще якісь питання?
– Твої відьмацькі фокуси не зійдуть тобі з рук, ― він розвернувся і пішов далі.
Леонардо повернувся до непроханих гостей.
– Як ви тут опинились?
– Ми не знали, що тут не можна кататися на ховербордах, ― сказав Джон. ― Мабуть, тому нас прийняли за демонів.
– Кататися на чому? ― перепитав Леонардо.
– На ховербордах, ― він показав скейтборд, що парив над землею.
– Ви й справді чаклуни! ― в нього перехопило подих, коли він побачив ховерборд, що парив над землею.
– Ми трохи заблукали в часі і попали в епоху, коли таких речей ще не існувало, ― сказала Мері.
– Отже, ви прибули з майбутнього, коли такі речі вже придумали, ― здогадався Леонардо. ― Але як таке можливо? Невже машини часу теж придумали?
– Як і космічні кораблі, що літають в зоряному небі, ― вимовив Джон.
– Неможливо! ― на обличчі Леонардо виступив піт. ― Таке під силу тільки богам або геніям!
– А хто ви такий? ― запитав Джон.
– Леонардо да Вінчі, ― представився він.
– Той самий знаменитий геній Леонардо да Вінчі?! ― вихопилось в Мері. ― Ви такий ще молодий, що я одразу вас не впізнала.
– Про мене там говорять у майбутньому?
– Ваш слід помітно залишився в історії, ― відповіла вона.
– Це мене надихнуло на створення дивовижних машин, що зможуть підкорити небо, ― сказав Леонардо.
– А чим ви зараз займаєтесь? ― поцікавився Джон.
– Малюю портрет Джиневри де Бенчі. Я дуже люблю Флоренцію, але в майбутньому мрію відвідати Мілан, а ще побувати в Римі.
– Ми б ще поговорили з вами, але нам вже час, ― сказала Мері.
– Гадаю у вас щось таки вийде, ― підбадьорив його на останок Джон.
Да Вінчі дивився, як він ввів числа на сріблястому браслеті, і