Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
і якщо з ним щось трапиться, я тебе живим з пекла дістану! Ти второпав?
– Добре, ― чоловік опустив очі додолу. ― Але не забувай, що я не той Джон, якого ти знала.
– Хотілося би вірити. Відпочивай до завтра, а потім вже вирішимо, що робити з тобою далі, ― промовила Мері і пішла, забравши порожню миску і пустий келих.
Хіба це не те про що він мріяв? Ця жінка здавалася такою милою, що він взагалі забув про своє сіре життя у в’язниці. Проте браслет на його руці все ще нагадував йому про минуле. Минуле. Це звучало настільки дивно, що Джон не міг повірити у новий виток свого життя із справжніми спогадами. Тепер він став Джоном Смітом, вкравши особистість у негідника із темним минулим. Звучало, як строки з якогось роману.
Тоді Джон згадав про свій браслет. Ця річ була мостом, що зв’язувала теперішнє і минуле, відповіддю на запитання, які він собі ставив усе своє свідоме життя: «Хто я?», «Що приховує моє минуле?». В його уяві знову спливла камера в’язниці. Він доторкнувся до браслета і відчув металевий холодний дотик. Несподівано з його пальців почало сочитися яскраве блакитне полум’я. Джон відчув пекельний біль ― полум’я роз’їдало його руку. Картинка перед очима попливла, стіни кімнати почали танути. Його засмоктала у вир невідомості. Він побачив створінь, що копошилися у океані енергії. Це було якесь нове місце, яке він ніколи не бачив раніше. Чи бачив? Щось почало спливати в закутках його свідомості. Створіння, що своєю будовою нагадували великих червів, видавали неприємне дзижчання. «Зерт! Зерт! Зерт!»: голословили вони, а з їхньої пащі вилітала піна енергії. Джон потонув у цьому невідомому океані, а потім його поглинула темрява.
* * *
Коли Джон отямився, то помітив, що сірі стіни камери знову споглядали на нього. Зрозумівши, що він знову під арештом, в’язень схопив себе за голову і почав виривати волосся від злості.
Ні, я не може знову бути тут! Це якийсь безглуздий жарт! Чому браслет вернув мене знову у цю гидотну діру?
Його рука ще досі пекла, але блакитне полум’я кудись зникло. Джон спробував знову активувати браслет, щоб щезнути із цього мерзенного місця, яке ледь не довело його до божевілля, однак якась невідома сила прикувала його до стіни. Він не міг поворухнути жодною кінцівкою. До камери зайшли двоє сталевих роботів. Вони одразу виявили на своїх психокінетичних індикаторах явні зміни.
– Ув’язнений № 603, ви мусите пройти сканування, ― промовив один із охоронців холодним машинним голосом і з його очей вирвався потік лазера, що почав досліджувати чоловіка з ніг до голови.
– Я маю вам дещо розповісти, ― рішуче заявив Джон. Він відчув, як на його обличчі від цих слів виступив холодний піт.
– Ув’язнений № 603, ви порушили умови протоколу вашого заключення, коли скористалися небажаним пристроєм. Ви намагалися втекти, ― промовив другий охоронець скрипучим голосом.
– Я не винен, ― губи Джона тремтіли, ― мені підсунули браслет, а коли я ним скористався, то опинився в іншому місці. Фантастика якась! Клянусь, я цього не хотів.
– За порушення правил на в’язня чекає смертна кара. ― Один із