Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
сяйвом.
– Де ти його дістав, синку? ― він потягнувся до браслету, але одразу відсмикнув руку, щойно Мері увірвалася до кімнати.
– Ось все, що я дістала.
– Поставте все біля мене і забирайтесь! Я мушу особисто оглянути хворого!
Мері вийшла і зачинила двері. Як тільки вони знову залишились на одинці, док знову потягнувся за браслетом. Він схопив Джона за руку і спробував зняти браслет. В цей момент його обпекло блакитним полум’ям, що вирвалося із тіла лежачого. Несподівано голова Джона піднялася, його очі несамовито палали.
– Залиш хлопця в спокої, це не твоє діло, паскудний хробак! ― здавалося, що його губи рухаються самі по собі. ― Заший йому ноги і більше ніколи не чіпай його! Ти затямив, пацюча морда?
– За..за..затямив, ― пробелькотів лікар, його очі ледь не вилізли з орбіт.
Він прийнявся за роботу. Голова Джона опустилася на стіл, а погляд згас, закривши повіки. Операція тривала декілька годин, доки нарешті лікар завершив свою справу і витер спітніле обличчя. Коли він вийшов, Мері помітила, що його обличчя було білішим за крейду.
– Ну як, док? Він виживе? ― запитала вона.
– Жити буде, ― глухим напівживим голосом прошепотів лікар.
– Мабуть, важко було?
– Не те слово. Я вже піду. Йому потрібно постільний режим.
– Як думаєте? Він зможе ходити?
– Побачимо це згодом, коли він прийде до тями. ― лікар вклонився і вийшов.
Джон отямився у знайомій кімнаті, де як і раніше стояв запалений мідний підсвічник, а навпроти красувався книжкова шафа. Він глянув у вікно і побачив нічне зоряне небо, блідо-жовтий місяць плавав на чорному полотні, наче сама ніч усміхалася до нього. По тілу Джона пронеслося неприємне передчуття. Він спробувати поворухнути своїми ногами, але зрозумів, що зовсім не відчуває тіла нижче пояса.
– Мері! Мері! ― заволав Джон.
На вигуки прибігла жінка:
– Заткнись, Джон! Дитина спить!
– Я не відчуваю власних ніг, ― спокійнішим тоном озвався Джон.
– Кепські справи, ― вона похитала головою. ― Ти зник на цілий рік. Якого біса це знову відбувається, Джон? Чому ти звалився на мої плечі?
– Цілий рік? ― його брови полізли догори, а зіниці розширились від здивування. ― Я не знаю, що коїться, Мері. Це все відбувається через бісовий браслет. Через нього я лишився ніг. ― Він зняв браслет з руки і простягнув його Мері. ― Ось, забери це від мене подалі.
– Поясни, що сталося, Джон. ― вона взяла предмет в руки.
– Браслет сам переносить мене, куди захоче. Це відбувається само по собі.
– Нісенітниця якась, ― заперечила Мері. ― Щоб цей пристрій працював потрібно вводити координати, тоді він відправляє тебе у потрібну точку часу і простору. Якщо не знаєш координат, то нічого не вийде. А інакше це лише непотрібний шматок металу.
– Звідки тобі це відомо?
– Краще не питай. Я заберу це і сховаю від гріха подалі, щоб ти знову не накоїв лиха.
– Тепер я проведу