Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
на стіл. ― І що ви мені запропонуєте?
– Ти отримаєш браслет, якщо я встану на ноги, ― сказав Джон.
– Тоді я хочу відразу попередити, що ліки експериментальні і можуть містити побічні ефекти, ― промовив Джексон.
– Які наприклад? ― поцікавився Джон.
– Біль, запаморочення, нудоту, вже не говорячи про те, що може трапитись з ногами, ― док дістав шприц зі свого чемоданчика і показав присутнім. ― За допомогою цієї речовини можна спробувати оживити нерви ніг. Спочатку Джон навчиться рухати ступнями, а потім ходити.
– Ви хоча б не збираєтесь викликати тут Лазаря? ― запитала Мері.
– Абсолютно ні, мем, ― запевнив Джексон. ― Я лише спробую оживити ноги, а не мертве тіло.
– А раніше ви вже подібне робили?
– Це буде вперше. Якщо мої ліки працюють, тоді це стане справжнім відкриттям.
– Отже, браслет буде платою за лікування, якщо я стану на ноги, ― сказав Джон.
– Але я не беру на себе відповідальність за наслідки, ― попередив лікар. ― Буде дуже боляче, це серйозна справа.
– Я зрозумів, ― Джон кивнув, ― але це мій єдиний шанс стати на ноги, док. Якщо це лайно мені не допоможе, я назавжди лишусь інвалідом. Отже, по рукам?
– По рукам, Джон, ― Джексон потис йому руку. ― Мері ― свідок нашого з вами договору.
Чоловіка відвели до ліжка, а лікар попросив його лягти і розслабитись. Док закатав штани і вколов шприц. Джон заволав від різкої гострої болі: він відчув, як тисячі цвяхів впились у його шкіру, вони прогризали собі шлях у ногах і вилазили крізь пальці. Його ступні палали несамовитим болем. В очах різко потемніло, розриваючи свідомість темними колами. В голові свистіло і бурлило, наче всередині розгаряченого чайника. Джон стиснув кулаки, так що кісточки на пальцях побіліли. З рота полилася густа шипуча піна. Він провалився у темний кошмар.
Десь вдалині крізь марення виднівся вогник світла. Джон навпомацки пішов на те світло. Його ноги повгрузали у в’язке болото. З важким зусиллям він пересував одну за другою ступню. Чим далі він просувався, тим глибшим ставало чорне водоймище. Багнюка сягала йому по пояс. Джон просувався далі і вже майже дістався чарівного вогника. Та раптом холодна рука схопила його за щиколотку і потягнула донизу. Він потонув у в’язкій трясовині, а крижані пальці мертвою хваткою тримали його ноги, забираючи у глибині безодні. Останні бульбашки повітря вирвалися з його легень.
Кістлява рука мерця відпустила Джона і він провалився крізь морок, опинившись у довгому коридорі із старими, порослими мохом, стінами. Дорогу вкривала крива бруківка: старий камінь був усіяний численними тріщини. Чоловік ступив уперед і відчув, як земля «дихає» під його ногами, наче це був хребет гігантської рептилії: бруківка хвилями гойдалася вверх-вниз.
Блукаючи по живому лабіринту, Джон почув дзвінкий дівчачий сміх. Повернувши за черговий поворот, він побачив маленьку дівчинку із каштановим волоссям у льняній сукенці і білих чобітках. Вона глянула блакитними намистинками