Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
вперед.
– Щось давно я тебе не бачив. Де ти вештався?
– Прийшлось на деякий час відлучитись. Ділові поїздки. Правда, Джон?
– Авжеж, ― він відпив віскі і скривився. ― Давно не пив чогось міцного.
– Привикай, Джон, до нового життя, ― Девід поплескав його по плечу і глянув на бармена. ― А ти все працюєш, Заку, не покладаючи рук?
– Як завжди, Девід, ― Зак зітхнув і покрутив вус. ― Якщо дружина дозволить, то колись ми разом пустимось на твої ковбойські забави!
– Не сумніваюсь, Зак, ― Девід осушив стакан, ― і візьмемо разом з собою Джона.
– З нас би вийшла хороша банда, ― погодився Джон, допиваючи своє віскі.
Раптом до салуна увірвався шериф Нік із двостволкою в руках. З ним зайшло ще декілька міцних чолов’яг. Ковбої, що сиділи за картами, кинули гру, глянувши на шерифа і його компанію. Куртизанки притихли біля стіни.
– Давай сюди того чорномазого! ― загорланив Нік.
– Чого тобі треба? ― Джон встав із стільця.
– Не спіши так рано в пекло, синку, ― Девід загородив собою Джона.
– Ви подивіться, старий Деві вернувся! ― Нік почесав чуприну. ― Залиш цього виблюдка нам.
– Я б тобі віддав його, але в мене самого є до нього деякі справи. Ходи на вулицю, Нік, щоб не робити гармидер при людях.
– Ну то пішли.
Шериф вивів Джона і Девіда на двір. Вони стали пліч-о-пліч навпроти Ніка. Між ними зависла мертва тиша. Шериф зміряв їх погордливим поглядом. Нарешті він озвався:
– Мені треба забрати одну річ у хлопчика Джонні, яку він присвоїв собі.
– Щось подібне? ― Девід показав сріблястий браслет на своїй руці.
Це на мить відволікло ковбоїв. Не втрачаючи момент, Девід вихопив другою рукою пістолет і вистрілив. Плазмові постріли перетворили їх один за одним на купки попелу. Вижив тільки шериф: плазма розтрощила його пузо, залишивши велику діру. Ртуть затягнула рану від пострілу, яку отримав Нік. Він вишкірився.
– Отже, ти теж з майбутнього, Девід.
– Як і ти Нік.
Шериф випустив кілька мацаків з пащі і вирвав пістолет з рук Девіда. Щось гостре і неприємне, наче москіт, вжалило Джона за шию. Він витягнув дерев’яний дротик, що стирчав в шкірі, і звалився на підлогу. Наступний дротик полетів у Девіда, який впав слідом за Джоном.
Коли чоловіки прийшли до тями, то виявили, що їх прикували до кам’яної стіни. В камері, до якої їх заточили, було холодно і сиро. Під ногами лазили сірі пацюки. Вони видавали мерзенний писк. Джон махав ногами, намагаючись відігнати їх від себе.
Нарешті двері в’язниці відчинились і всередину зайшли наглядачі. Два амбали зняли ланцюги, але залишили кайдани на ногах полонених. Здоровані вивели їх з камери і повели по довгому коридору. Вони йшли так деякий час, просуваючись вперед, а кайдани дзвеніли під їхніми ногами.
Їх вивели до мосту, де перед ними відкрилось високе скелясте склепіння, освітлене яскравими ліхтарями. Під ними лежала темна безодня, оповита непроглядною імлою. Приміщення, в якому вони опинились, по-справжньому