Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
по клумбах і ганялись за котами, забрідаючи у тінисті провулки.
Як виявилось, вони опинились у Людвігсбургу ― крихітному німецькому містечку. Стояла перша половина 18 століття: місто тільки почали розбудовувати. Повсюди знаходились ще недобудовані будівлі, на яких працювали замурзані чоловіки. Робота кипіла і вже скоро це буде осередок, що почне процвітати, запрошуючи нових мешканців у свої володіння.
Вони знайшли невеличкий ресторанчик в кінці вулиці і присіли на веранді за вільним столиком. До них підійшов охайно вдягнутий кельнер з закрученими вусами. Він привітався з гостями і залишив карту меню на столі. На замовлення прийшлося трохи зачекати. Врешті їм принесли картоплю, боби, м’ясо і по келиху червоного вина. Джон подякував кельнеру, розплатився і вручив на додаток золоту монету зі свого кисету. Вусань був дуже задоволений такою щедрою винагородою.
– Чому цей чоловік говорить англійською? ― запитала Мері. Вона відпила трохи вина: на смак воно було терпке, але солодке.
– В моєму браслеті вмонтовано автоматичний перекладач ― технології майбутнього. Ти чуєш англійську, а він розмовляє німецькою, і навпаки. Так легше спілкуватись один з одним.
– Отже, ти ковбой з майбутнього?
– Ні, я лише мандрівник, що подорожує крізь простір і час.
– А може ми відправимось кудись разом?
– Було б непогано, ― погодився Джон.
За сусіднім столиком вони підслухали розмову двох вельмож, що говорили про бал, який мав відбутися у резиденції герцога Ебергарда, де мало зібратися безліч вельмишановних людей. Джон запропонував відправитись туди, переодягнувшись як слід. Мері запротестувала, пояснюючи це тим, що вона не вміла танцювати і вони не можуть просто так потрапити на святкування, куди запрошують лише самих багатих.
Та Джон продовжував стояти на своєму, бо хотів хоча б одним оком глянути на резиденцію, тому Мері врешті решт здалася. Для прийому він прикупив їй чудове пишне блакитне плаття, в якому вона мала відправитися на бал. Перед від’їздом він допоміг їй зав’язати корсет, від якого її персики стали пухкішими.
На дворі почало сутеніти, коли вони у святковому вбранні сіли у карету, яка повезла їх до резиденції. Перші зірки почали з’являтися на сірому полотні неба, а блідий примарний місяць був одним із посланців ночі. Широка дорога крутилася, звивалася, а колеса стукотіли по кам’яній бруківці. Кучер гнав коней вперед, вдаряючи довгим батогом по гнідим спинам. Ще здалеку вони помітили грандіозний палац у стилі бароко.
Карета проїхала залізні ворота, які охороняла стража з мушкетами в руках. За воротами стояли пікінери. Кучер їхав вперед вслід за іншими каретами, що прямували до резиденції. Попереду знаходилось велике озеро з фонтаном, в якому плавали качки та лебеді, краса якого й справді біла неймовірна. Під'їзну дорогу прикрашали клумби з квітами та високі дерева, які росли на траві. З вікна можна було помітити фасад будівлі, яку прикрашала колонада з білого мармуру. В оздоблених вікнах із вишуканими шторами палало жовтогаряче світло.
Щойно