Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
Біля них помістились довгі лави з соснового дерева. Слуги вносили все нові і нові єства та напої.
Доки Джон і Мері розглядали всю ту красу, яка повстала перед ними, все більше гостей заходило всередину, заповнюючи залу. Тут зібрались високоповажні люди з усієї Алеманії. Усі приходили парами. Жінки носили гаптовані плаття, які коштували цілий статок, намагаючись вирізнитись поміж усіма. Чоловіки теж не відставали від своїх половинок, одягнувши парадні костюми і фраки. Також приходили високопоставлені чини у нарядній військовій формі з орденами на грудях.
Останнім до зали зайшов церемоніймейстер, який закликав усіх присутніх гостей до тиші. Він дав команду і залунали фанфари. На балконі з витонченою балюстрадою з’явились герцог Ебергард і його дружина Генріеттта.
– Вітайте герцога Ебергарда Людвіга Вюртемберзького і його дружину Генріетту Марію Бранденбург-Шведську!!! ― вигукнув церемоніймейстер.
Залу заполонили оплески і овації, люди вигукували слова подяки і вітання. Наступила тиша. Королівська пара вклонилась із усіма почестями привітала усіх гостей, що зібралися на їхньому святі. Герцог проголосив, що бал офіційно відкритий, і першим разом із своєю дружиною пустився у танок в ритмі вальсу. До них приєднались решта гостей.
Джон теж запросив Мері на танець і вона погодилась на його пропозицію. Він схопив її за пишну талію, а вона поклала руку йому на плече, повторюючи усе за іншими парами. Вони рухались все швидше і швидше, доки нарешті не призвичаїлись до ритму вальсу. Пара й не помітила, як закрутилась у вихорі танцю. Їхні серця шалено калатали в такт музиці.
– Все це схоже на казку! ― вигукнула Мері схвильованим голосом.
– Я й хотів подарувати тобі казку, ― він дивився на неї замріяним поглядом.
Нарешті вони змучились танцювати і присіли за святковий стіл. Через деякий час до них приєднались чоловік похилого віку у чудовому фраку і молода брюнетка в широкому гаптованому платті.
– Мене звуть Джон Сміт, а мою супутницю ― Марія фон Бран.
– Марія фон Браун, ― поправила вона його.
– Я барон Йозеф Берном, ― представився гість, ― а цю юну леді звати Катеріна Романова. Це кузина моєї двоюрідної сестри, родом із Росії.
– Дуже приємно познайомитись, ― промовила Катеріна. ― Я ще не надто добре вивчила німецьку, тому вибачте мене за цей жахливий акцент. Мені краще вдається говорити англійською. А ви звідки будете?
– Ми прибули з Валенсії, ― відповів Джон.
– Це десь на півдні Європи? ― запитав Йозеф.
– Здається, що так, ― відповіла Мері.
– І як вам Людвігсбург?
– Ми вперше тут, але це чудове місце.
– Джон, ви не проти, якщо я вкраду на деякий час Марію, щоб ми пішли припудрити носик? ― запитала Катеріна.
– Я впевнений, що це не буде зайвим, ― погодився Джон.
Коли жінки пішли, Йозеф хитро підморгнув Джонові і запитав:
– Признавайтеся, Джон, де ви знайшли таку кралю? Вона ваша коханка чи дружина?
– Що ви! Ні! ― відказав Джон. ― Вона