Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
залишаючи по собі глибокі борозни. Землетрус знищував селище, а пласти ґрунту залазили один на одного. Нарешті трійця дісталася безпечного місця. Вони дивились, як вибух роздирає гігантського монстра, який своїми щупальцями з останнім сил намагався вирватися з глибокої темної безодні, в яку його невпинно затягувало. Нарешті він потонув у розломі. Роздався гучний моторошний рев, який ледь не розірвав вушні перетинки. Здавалося, що він лунає з самих надер землі, де таїлось те темне космічне зло, яке з’явилось крізь вкриті мороком коридори Всесвіту.
Та тепер пустир і скелясті гори розділяли лише уламки землі, дерева і каміння, під якими назавжди було поховане те древнє Щось. Я бував колись у цих місцях і скажу вам, що це досить моторошне місце, яке досі перехоплює моє серце від того жаху, що поховане у нетрях землі.
– Нам треба поговорити з твоїм татком наодинці, ― промовив Джон, звертаючись до малого Девіда.
Вони відійшли на декілька ярдів вперед. Палюче сонце світило їм в обличчя.
– Вони вбили Мері, ― повідомив Джон. ― Не хотів, щоб хлопчик чув це. Ти сам маєш йому сказати.
– Я зрозумів, Джон, ― промовив Девід. ― Мені дуже шкода.
– Мені теж. Плече ще трохи пече, але це ніщо по зрівнянню з тим, що вони з нею зробили.
– Мертвих вже не повернути. Вони лишаються шрамом в наших серцях. Ти хороший мужик, Джон Сміт. Я вдячний, що ти врятував мого сина, але я заберу його з собою, бо я все-таки його батько.
– Що ж вірно. А що буду тепер робити я?
– Ти тепер вільний. Може відправитись куди забажаєш ― перед тобою відкритий цілий світ.
– Ти мені так і не розповів, чому витягнув з в’язниці.
– Рахуй це старим боргом, який я тобі вернув.
Девід розповів Джонові, як користуватися браслетом, щоб не загубитись у нетрях часу і простору. Вони відправились кожен своєю дорогою, залишивши позаду руїни містечка, яке ще недавно вирувало гамором. Смерть оманлива річ. Вона ходить по п’ятам із життям, залишаючи по собі розруху. Нездійснені мрії, невинні жертви, таємне переплетіння душ ― все це залишається позаду, щоб дати надію чомусь новому.
Носферату
Спливло трохи часу з того моменту, як Джон покинув Дикий Захід. Старі шрами ще жили в його серці, але він відганяв неприємні спогади зі своєї голови. Чоловік піднявся на височину і кинув погляд на мальовничу картину, що повстала перед ним: гірський хребет вкривав амазонський дощовий ліс, здалека виднілись гори з буйною рослинністю, на фоні ясного блакитного неба пливли сіро-фіолетові хмари. Теплий вітер дув йому в обличчя. Джон розстібнув свою куртку, з якої виднілась фланелева сорочка.
Він спустився вниз, у саме серце Амазонії, де панувала дика флора і фауна, і не було жодного натяку на людську цивілізацію. Його немов занесло у якийсь інший куточок Всесвіту, де панував зовсім другий світ. Справа від нього дзюркотіла ріка, а поміж високих дерев продиралось сонячне світло. В повітрі витав свіжий насичений запах, наче після свіжоскошеної трави. Просуваючись тропічним