Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
ДНК, тому я на жаль не можу прокласти собі дорогу. Тільки один із вас може допомогти мені, провівши назад у мій світ. Натомість я можу подарувати вам невідомі до цього знання, які зроблять вас безсмертними і багатими.
– Дуже цікава пропозиція. Я допоможу тобі, ― погодився Девід. Джон недовірливо покосився на нього.
Шериф дозволив їм звільнитись від ланцюгів і продиктував йому координати, щоб потрапити у світ асиміляторів. Браслет активувався і вони щезнули у вирі простору і часу. Та буквально за одну мить перед Джоном з’явився мокрий, як хлющ, Девід. З його волосся скрапувала вода.
– Що сталося? ― запитав Джон.
– З шерифом покінчено, ― Девід усміхнувся. ― Я втопив його в Атлантичному океані: асимілятори не переносять соленої води. Якби йому вдалося дістатися до домівки, він би повідомив усіх про наше місцезнаходження і стер Землю в порох.
– А що будемо робити далі?
– В глибоких нетрях цього гігантського комплексу живе дещо, що асимілятори називають Н’гатул ― одна із сутностей, яка наповнює расу енергією і дарує свідомість усім особинам. Живлячись енергією, асимілятори перетворюють інші раси на подібних собі. Так вони знищили не одну цивілізацію. Я застосував вибухівку, щоб підірвати це місце і розірвати зв’язок із Н’гатул. Уламки закриють канал і сподіваюсь, що ніхто не буде копатись в цій землі, щоб ненароком знову не пробудити старих богів.
– Якщо вибухівка знищить все, то селище перетвориться на руїни і загинуть невинні люди! ― вигукнув Джон. ― Нам треба врятувати інших.
– Облиш, Джон. Ти ще багато не пам’ятаєш про це місце. До того ж ми не знаємо, хто з них асимілятори, а хто ― справжні люди.
– Я впевнений точно, що Мері справжня і її син теж.
– Тоді візьми пістолет. Він тобі пригодиться. А я зачищу все в підземеллі і потурбуюся, щоб все пішло за планом.
Девід допоміг Джону ввести координати і відправив його назад в селище на пошуки Мері. Він опинився на одній із будівель і з вершини побачив, як Девід перестріляв людей шерифа. Потім в них влетіли снодійні дротики і їх повели по вулиці у невідомому напрямку.
Джон, ховаючись від поглядів сторонніх людей, дістався до своєї оселі. Двері були відчиненими. Щойно він ступив за поріг, то побачив, що все було перевернуте догори дном. Книжкову полицю хтось перекинув, перетворивши книги на обідрані листи паперу з обкладинками. Меблі в вітальні нагадували груду дерева, встелену роздертою скатертиною. Велике люстро розбилось на уламки.
Вони шукали браслет, але їхні пошуки закінчились невдачею.
Зайшовши до кімнати Мері, він побачив роздерте замучене тіло. Руде розпатлане волосся пасмами звисало з мертвої голови, що нагадувала подертий гумовий м’яч. Замість очей в черепі зяяли дві чорні діри, з яких витікала темна кров. Посиніли сині губи зависли у німому мовчанні. Шматки плоті лежали на ліжку, бризки крові заливали стіни і стелю. Місиво з кишок і органів валялося по всій кімнаті. В повітрі стояв неприємний запах