Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
а так у нас ще є в запасі час. Він щось замислив.
– Сподіваюсь, що все буде гаразд. Тобі щось принести?
– Ні.
Джон провалився у довгий і глибокий сон, який на цей раз обійшовся без сновидінь. Цікаво, що то була за дівчинка, яка хотіла зі мною погратися? Напевно це всього лиш марення або хтось із тих, кого він зустрів колись у своєму житті. Старі тіні з минулого, що жили в його підсвідомості.
* * *
Шериф Нік Пібоді сидів на дерев’яному стільці, звісивши брудні шкіряні черевики на столі і заклавши руки за спину. На його обличчя з темними бакенбардами світило ясне полудневе сонце. Золотий значок поблискував на темно-коричневій куртці. Він стикав у жовтих зубах зубочистку. Над його головою висіло опудало кабана, який вискалив гострі ікла і висолопив жовтий язик. Стіну, що прилягала до вхідних дверей, прикрашали заплямовані чорно-білі портрети вбивць і злочинців.
Щойно Нік поринув у дрімотний сон, як хтось постукав у двері. Він розплющив важкі повіки і гаркнув:
– Хто?!
– Шон.
– Заходь Шон, що у тебе?
– Брудний Біллі знову накидався у салуні і почав трощити меблі, ― крізь проріз дверей виглянула голова кучерявого молодика.
– Мене цей лайнюх вже заїбав. Піду вправлю йому мізки.
– Ми вже схопили його і посадили за грати, сер.
– Передай цьому недоумку, що я вже йду по його душу, ― шериф забрав ноги зі столу і встав.
В цей момент до кабінету увірвався лікар Джексон. Його щоки пашіли багровим жаром. Він витер піт на обличчі шовковою хустинкою і сховав її до кишені.
– Залиш нас, Шон, ― наказав Нік.
– Як забажаєте, джентльмени, ― кучерявий вийшов.
– Чого тобі, док? Ти дістав браслет?
– Браслет майже у мене, ― озвався Джексон. ― Як же тут жарко і душно!
– Хріново жити в цих тілах, ― шериф зареготав.
– Не те слово.
– Ти розібрався з тим пацаном Джоном?
– Він ховає десь браслет. Походу він зовсім не тямить, що то за штука.
– Ти дізнався звідки в нього цей пристрій?
– Джон нічого не пам’ятає, він назвав браслет дешевим шматком металу.
– Чому нам просто не асимілювати його?
– Пацан просто так не розколеться, він міцний горішок. Я бачив на власні очі, як з нього витікають потоки Хроноса. Ось що відбувається, Равануель.
– Давай називатися нормальними іменами, ― шериф гнівно глянув на нього. ― Стіни мають вуха. Ти розумієш про що я, Джексон?
– Так, шеф, ― док знову витер спітніле обличчя. ― Діяти треба дуже обережно. Ми не знаємо на що він здатний, навіть у такому стані.
– Я цілком з тобою згоден. Ти домовився з ним?
– Він сказав, що віддасть браслет, якщо стане на ноги.
– На твоєму місце я б не сильно довіряв йому. А якщо пам’ять вернеться до нього?
– Я підмішав йому в ліки наркотик, який затуманить його розум. Тепер просто так він живим від нас не втече. Залишилось лише почекати і він сам подарує нам той браслет.
– А Мері відомо щось про пристрій?
– Навряд,