Ув'язнений №603. Антон Марчук
Читать онлайн книгу.
― на обличчі Джона з’явилася посмішка. ― Я б теж так хотів!
– Тоді в мене для тебе є приємна новина, ― у дока з’явився незрозумілий запал. ― Я вигадав ліки, що зможуть поставити тебе на ноги. Але це може бути довгим і болісним процесом.
– Що ж, це й справді чудова новина для мене, ― Джон схвально кивнув головою.
– Але це ще не все. Я не з тих добрих самаритян, що роблять усе безкорисно, ― лікар встав з крісла і підійшов до чоловіка. ― Взамін я б хотів отримати винагороду за свої труди. Думаю, що це було б справедливим. Звичайно, якщо ліки подіють.
– Але я бідний, без гроша за душею, ― він розвів руками. ― Я не маю чим заплатити.
– Коли тебе раненого привели сюди, я помітив сріблястий браслет на твоїй руці. Це б цілком могло стати платою.
– Та це була лише дрібничка, вона нічого не значить. Дешевий шматок металу. Срібла там, як з кота молока.
– Ну що ж, якщо тобі нема чим заплати, ― Джексон розвернувся і попрямував до виходу. ― Решту своєї роботи я зробив.
– Зачекай, док, ― Джон зупинив його. ― На рахунок грошей я щось вигадаю. Мені варто подумати.
– От і добре, ― він поправив капелюха на своїй голові і додав: ― Я повернусь за тиждень, щоб почути остаточну відповідь. І пам’ятай, якщо не почати діяти зараз, то ноги атрофуються і ти більше ніколи не зможеш ними поворухнути. На все добре, Джон.
– На все добре, док.
Джон зустрівся з Мері і переказав їй всю суть розмови, яку доніс до нього Джексон. Вона нахмурила обличчя:
– Ой, не подобається мені цей тип. Не вселяють мені довіри люди, що тягнуться за блискучими штучками. Підозріло все це звучить.
– Можливо він щось знає про браслет і його здібності, ― припустив чоловік.
– Тоді нам треба негайно знищити його, доки не трапилось ще більше лиха, ― завірила Мері.
– Ні! ― Джон запротестував руками. ― Тоді ми назавжди втратимо можливість подорожувати.
– Джон, подорожі крізь час і простір ― це тобі не іграшки! Ти забув, що через цю річ ти лишився ніг?!
– Не забув. Тоді чому нам просто не віддати його доку?
– Таких технологій ще не існує в світі, а появляться вони не раніше, ніж через декілька століть. Люди не мають дізнатися про браслет. Ми маємо зберігати це в таємниці.
– Звідки тобі так багато відомо про браслет? ― здивувався Джон.
– Менше знаєш ― краще спиш.
– А звідки тут з’явився цей Джексон?
– Кажуть, що він вчився в Оксфорді, а пізніше подався на Дикий Захід, був воєнним лікарем на стороні Федерації, а по закінченню Громадянської війни, переїхав сюди і здружився з місцевим шерифом.
– Непогано він тут влаштувався. Треба вияснити, що йому відомо про браслет.
– Джон, це може бути дуже небезпечно. Ти можеш наразити всіх на небезпеку!
– Але без ніг я теж лишатися не хочу! ― викрикнув Джон. ― Джексон ― моя остання надія!
– Не говори так! ― на очі Мері навернулися сльози. ― Ми щось придумаємо!
– Я не вірю твоїм словам, бо