Шукаємо тебе у тузі смертній,

      Яку іще й кому принести жертву?!»

      Гор і Анубіс – два жерці – поштиво

      Вступили і собі: «Прийди, пора!»

      Хор приєднавсь. Під ті сумні мотиви

      Богиню з вівтаря знесли у храм.

      Із срібла статуя. З корови роги

      У головах. Шукати тіло бога

      Пішли поміж колонами зі співом

      Всі члени розшукать, щоб оживить.

      Ось Мемфіс, Абідос, Саіс і Фіви,

      Де серце Ун-Нофар-Онуфрія13 лежить.

      Знайшла Ізіда всі частини тіла,

      Лиш Фаллос відшукати не змогла.

      Усім містам жерці співали славу,

      Спів пристрасті і сили набирав.

      Цариця ж дочекалась Еліава —

      До ніг укляк беззвучно Еліав.

      У захваті, у соромі й бажанні

      Він плакав, мов зустрілися востаннє.

      Поклала руку на жорстке волосся,

      Цей бідний хлопець тільки нею жив,

      Та їй сьогодні не про нього йшлося…

      – Все, що про них ти знаєш, розкажи!

      Про ту дівчину і про Соломона…

      – О, ти його кохаєш! Як це можна?

      Розірвуть серце ревнощі, царице…

      Ну що тобі сказати…

      – Говори!

      – Мудрець, авімелех, що був як криця…

      Що з ним порив любовний утворив!

      Дівча, мов янголя… Чарівна врода…

      Нікого не любив ще так володар.

      Від неї не відходить на хвилину,

      Як вірний раб покірний біля ніг.

      Для нього в світі лиш вона єдина,

      Він не відводить, наче пес, очей своїх.

      – Кажи, – звіріла Астіс, – все, що знаєш!

      Продовжив Еліав: – Мене терзаєш!

      Вона вся ніжність, соромливість, ласка

      І пестощі, немов – сама любов.

      Для неї все, що сталось, – дивна казка,

      А він за неї б і на смерть пішов.

      – Кажи! – цариця люто застогнала

      І голову до тіла притискала.

      Жерці тим часом зі скаженим видом,

      Із галасом навколо вівтаря

      Носили срібну статую Ізіди

      Й вчиняли собі рани всі підряд.

      Кинджалами, ножами, канчуками,

      А деякі і нігтями й зубами.

      Скривавлені, побиті, навіжені

      Істоти, ледве схожі на людей.

      Крутивсь пустельник в колі тім скаженім,

      Так швидко, що здавалось, ось впаде.

      Стояв спокійно посеред дурману

      Верховний жрець з ножем з обсидіану.

      Жерці кричали: – Фаллос! Де твій Фаллос?!

      Великий боже, вже пора, приходь!

      Озіріса Ізіда зачекалась,

      Жадає лоно благодатну плоть!

      Жерці принишкли раптом, наче миші,

      Пустельник ніж схопив у мертвій тиші.

      Спинився враз, зігнув худющу спину,

      Змахнув рукою, зойкнув під ножем

      Й до вівтаря обрубок плоті кинув…

      Верховний