Сім днів мигцем минуло з того ранку,

      Як Соломон в палац привів коханку,

      Прекрасну Суламіф. Любовні хвилі

      Для них обох не мали берегів.

      Цар дарував коштовні речі милій

      Й про кожен камінь дивні речі вів.

      Мав Соломон багатства незліченні —

      Готовий все віддати нареченій.

      На пальці ніг струнких у черевичках

      Володар персні ніжно нанизав,

      Цілунками вкривав і груди й личко

      Й розповідав усе, що тільки знав:

      – Ось це – землі Офір священний камінь,

      Анфракс, ти лиш торкнись його вустами —

      Гарячий він і має колір крові,

      Немов після цілунків твої губи.

      Це камінь гніву, влади і любові,

      Лікує серце й пам’ять, моя люба.

      Цей непримітний, а ціни не має,

      Ним володіти кожен цар бажає,

      Бо камінь срібло під землею чує,

      Прозорий і холодний, мов сльоза.

      Ти безкорисна, я тобі дарую,

      Він має дивну назву Мгнадіс-Фза.

      А ось дівоцтва камінь полохливий —

      Сапфір – блакитний, чистий, незрадливий,

      Гамує спрагу він, моя кохана,

      І кожному дає ясні думки.

      А ось Шамір – твердий і нездоланний,

      Чи Адамас – живе в землі віки

      Й проміння сонця всотує віками,

      Милуйся ним, він грає кольорами.

      Цей камінь буде в поміч в кожнім ділі:

      З ним вправний воїн вирушає в бій,

      Він пологи полегшить породіллі.

      Вважають греки: камінь-чародій.

      Ось камінь місячний, блідий, сумирний,

      Халдейським магам в їхніх вправах вірний.

      Підніс смарагд коханій на долоні:

      – Дивись – зелений, чистий, весняний.

      Це заповітний камінь Соломонів,

      Гадюк відгонить і непевні сни.

      Цар ощасливив Суламіф дарами:

      Нефрит, і бірюза, й орлиний камінь,

      І сардонікс, й малиновий лігірій,

      І жовто-золотистий хрісоліт,

      Котяче око, аметист, веріллій —

      Тим каменям було по сотні літ.

      Перлинами намисто вигравало,

      І бірюза на пальцях оживала.

      Бурштин іскривсь, коралі червоніли,

      Неначе мак на грудях молодих,

      І теплота оголеного тіла,

      Немов огнем, запалювала їх.

      На ніч кохана ложе готувала,

      Золотоцвітом ніжно покривала…

      – На царський човник моя мила схожа

      В Офір-країні плином по ріці. —

      Цар тихо говорив. – Це милість Божа,

      Твоя голівка на моїй руці.

      Так сталося – царя царів кохання

      Заполонило. Перше і останнє…

      Віків