І знову ж спадщину не поділили

      Два брати. Соломона попросили,

      Щоб розсудив, як скаже – так і буде.

      А батько їхній на той час помер…

      – Хто з вас стрілою вцілить батьку в груди, —

      Віщує цар, – той спадок і візьме.

      У серце прямо старший б’є стрілою,

      Молодший зготувався, мов до бою…

      Та раптом опустив додолу зброю,

      І лук і стріли уронив до ніг…

      – Я вихований, батьку мій, тобою…

      Схиливсь нещасний, стрелити не зміг.

      Володар враз озвучив свою владу:

      – Молодшому до крихти буде спадок!

      А старший нам довів, що воїн вправний,

      Таких до війська залюбки беру.

      Військовий труд – обов’язок державний

      Твердих сердець, надійних, сильних рук.

      Затим перед царем, як є, постали

      Утрьох купці, що спільну справу мали.

      Вони зашили золото у черес.

      Зарили в землю… Черес той пропав.

      Один на одного здійняли вереск,

      Що золото із них хтось точно вкрав.

      Цар бачить, що всі троє хитромани:

      – Перш ніж на суд ця ваша справа стане,

      Послухайте уважно Соломона…

      Колись любились юнка і юнак.

      Клялось дівча у вірності до скону…

      У мандри хлопець вирушив відтак.

      А з часом в іншім місті одружився,

      Коханій, поміж тим, не повинився.

      Поплакала нещасна, пожурилась…

      Посватався й до неї багатій.

      У шлюбну ніч у нього попросилась,

      Щоб зняти клятву вірності своїй.

      Пішла небога, та біда в дорозі —

      Лихий розбійник трапився небозі.

      Пограбував і в намір – ґвалтувати,

      Відкрилася з сльозами на очах.

      Розчулився розбійник – що й казати —

      Все повернув і відпустив дівча.

      Питаю вас, хто перед Богом чинний:

      Жених, розбійник, чи ота дівчина?

      – Дівчина, – два промовили, – звичайно!

      – Розбійник! – твердо мовив третій гість.

      Цар огласив: – Ти золото взяв тайно!

      Тебе жадоба й чорна заздрість їсть.

      – Клянуся, царю, Богом, я порожній! —

      Гість миттю передав ціпок дорожній

      Товаришу й сказав: – Вини не маю!

      Хай всі почують, ось у нього скарб!

      Я тільки справедливості бажаю… —

      У клятві вгору піднялась рука.

      Цар усміхнувся, воїна покликав:

      – Щоби свій жезл пройдисвіт цей не тикав,

      Отут при всіх зламай його, юначе… —

      І золото посипалось до ніг.

      Крадій упав перед царем і плаче:

      – Пробач, твій розум я не застеріг…

      І далі цар судив без відпочинку.

      До трону доступилась бідна жінка,

      Вдова каменяра прийшла з бідою:

      – Потратила я вранці на муку

      Останні гроші. Раптом – отакої