Між лозами у ковдрі безпробудно

      Спить, мов у люльці, охоронець-брат.

      Хотіла розбудити – важко, трудно —

      Не зрушити – мов кам’яна гора.

      «Знайду його, хоч як мені заткалось,

      Піду на місце, де ми зустрічались…

      Я землю поцілую під стіною, де він стояв…

      Він тут!» – До неба крик!

      Летить, не володіючи собою:

      – Цілуй мене, зі мною говори!

      Мов птаха, через пліт перелетіла,

      Без слів, щаслива, милого обвила.

      Вуста від вуст не можуть відірватись…

      – Кохана! – Голос у царя тремтить. —

      – Як радісно тобою милуватись!

      Яка блаженна неповторна мить!

      – Прекрасний мій! Моя сльоза щаслива!

      Для нас лише зелене ложе-диво…

      Над нами кедри… ти мене цілуєш…

      Кохай мене, коханий, я твоя!

      Сердець гарячих перестуки чуєш?

      Яка божественна ранкова яв…

      А після вся сумирна, розімліла,

      На пишних травах випростала тіло.

      На груди голову цареві прихилила,

      Цар ніжно їй шепоче щось на вухо,

      Почервоніла, посміхнулась мило,

      Готова день і ніч ті речі слухать…

      – Брати мені, – озвалась, – доручили,

      Щоб виноградник днями сторожила… —

      (Маленьку руку Соломон голубить.)

      Свій виноград я не уберегла.

      Володар запитав: – Жалкуєш, люба?

      – О ні! Коханий, якби я була

      Засуджена з тобою розлучитись

      І більш в житті ніколи не зустрітись,

      Я б з іменем твоїм жила до скону…

      – Скажи-но, сестро, знала ти, хто я?

      – Не знала, а хіба це перепона?

      Моє життя відтак – любов твоя!..

      Не смійся, мені соромно признатись,

      А тільки, вибач, почало здаватись…

      Чи ти не бог язичницький, мій пане?

      – О ні, не бог я, а всього лиш цар.

      На цьому місці, тут, клянусь, кохана,

      З тієї миті, як злились серця,

      Я зрозумів, із юності донині

      Не мав такого млосного томління.

      Твої вуста, усмішка полохлива,

      Твого волосся золотий вогонь,

      П’янке вино сосків твоїх тремтливих,

      Щемливий дотик пальців і долонь…

      Яке приємне ложе це зелене…

      – О, царю мій! Дивись, дивись на мене…

      Мене хвилюють чорні твої очі,

      Твоє бажання пророста в мені.

      Душа і серце, й тіло тебе хочуть,

      Без тебе я не хочу жити, ні!