Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
за охорону об’єкта. «Принаймні, – втішав він себе, – ми тут виконуємо необхідну і корисну роботу». Дехто з інших членів палестинського батальйону Єврейського легіону також були відправлені до табору. Вони нудьгували та чекали на наказ, щоб повернутися додому. Серед них був і Кацнельсон.[442]
Вони вже знали один одного протягом деякого часу, можливо, навіть зустрічалися у Варшаві, де обидва товаришували з лідером «По’алей Ціон» Іцхаком Табенкіним. У Кацнельсоні, лише на кілька місяців молодшому за Бен-Ґуріона, більшість його шанувальників бачили зрілу та зразкову постать. Ним захоплювалися як просвітником і любили як духовного порадника. Берл Кацнельсон грав роль старшого брата, від якого залежали інші. Усі називали його на ім’я. Його репутація базувалася на розповсюдженій думці, ніби він керується лише моральними принципами й позбавлений будь-яких амбіційних прагнень. Перш ніж бути зарахованим до легіону, він пробував працювати у кількох ланках сільського господарства і мав романтичні стосунки не з однією жінкою. У останні роки війни Кацнельсон вирощував овочі біля Гробниці Царів у Єрусалимі. Його громадська діяльність була значною мірою обмежена сільськогосподарською робітничою організацією. Вони називали себе Незалежними, і метою Кацнельсона було об’єднати їх із двома партіями робітників – «По’алей Ціон» та «Га-Поель га-Цаір», створивши єдину політичну силу. Саме це і було темою промови, текст якої Бен-Ґуріончитав у лікарні. Він був готовий діяти.[443]
Минуло тринадцять років відтоді, як він оселився на своїй новій батьківщині, майже сім років із них перебуваючи за кордоном. Бен-Ґуріон не був поруч зі своїм народом у страшні роки війни й не брав участь в ейфорії, що супроводжувала вступ Алленбі до Єрусалиму. Не був він у Палестині і коли країна почала повертатися до нормального життя, що було результатом місцевої політики. Британська окупаційна влада почала відновлювати руїни, полишені турками майже в усіх сферах життя, в безпеці та законах зокрема. Поряд із військовим режимом діяла спільно з британським урядом і сіоністська комісія, яка прибула з Лондона. Завданням цієї комісії було закласти основи Єврейського національного дому. Першим очільником її був Хаїм Вейцман. Пізніше він поступився місцем психоаналітику Монтегю Давиду Едеру. Жаботинський також приєднався до комісії у ролі відповідального за налагодження зв’язків. Члени комісії чекали також на повернення Артура Руппіна, який під час війни опинився у Стамбулі у вигнанні. Американська єврейська спільнота надіслала гуманітарну допомогу та медичну бригаду. Суддя Брендайс поїхав подивитися, що можна зробити і як допомогти. У Яффі було скликано Тимчасовий Комітет парламенту єврейської спільноти, що тільки-но починав формуватися. Так народилися перші самоврядні єврейські інституції під патронатом британського військового уряду, сіоністського руху та закордонних єврейських меценатів.[444]
Бен-Ґуріону не подобалося,
Записи зі щоденника Бен-Ґуріона від 18 та 19 жовнтя 1918 року, BGA; Anita Shapira 1988, p. 48; текст виступу Бен-Ґуріона на з’їзді «Мапай» від 23 серпня 1946 року; Ben-Gurion 1993a, p. 154.
Ben-Gurion 1971a, p. 110; Tzachor 1981, p. 17ff; Anita Shapira 1980, p. 121ff.
Shiloni 1985; Segev 2000, p. 65ff; Лист Бен-Ґуріона до Паули від 16 липня 1919 року, наведений у Erez 1971, p. 426.