Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
повернутися до Палестини, і служба у легіоні нарешті додала до його політичної біографії військовий розділ. Під час другої світової війни Бен-Ґуріон, ніби випадково, помітив: «Не так уже й просто та приємно бути солдатом. Я добре пам’ятаю дні й ночі глибокої нудьги, коли ми з друзями носили уніформу». Тим, хто це чув від нього, могло здатися, що перед ними досвідчений боєць.[430]
Наприкінці війни в Єврейському легіоні проходили службу п’ять тисяч солдатів. Вони прибули з Англії, США, Канади, Аргентини та Палестини. Декому з них вдалося взяти участь у завершальних етапах завоювання Палестини турками. Але Єврейський підрозділ, створений в Америці, був сіоністською ілюзією з нульовою військовою цінністю. Як і Білу, і американські філії «Ге-Халуц», його основний внесок у сіоністську боротьбу швидше за все був легендою.[431]
На шляху від Канади до Шотландії Бен-Ґуріон уявляв себе «на чолі Єврейського батальйону у його боротьбі за спокуту землі». Море було трохи бурхливим, як зазначалося у щоденнику, і його дещо нудило. Капрал Бен-Ґуріон, звичайно, не стояв на чолі батальйону, тож йому бракуватиме «спокути землі». Тоді уже протягом пів року Єрусалим контролювали англійці, відібравши його у турків. Хаїм Вейцман уже їздив у роллс-ройсі з генералом Едмундом Алленбі, командувачем британськими військами в Палестині, до вершини гори Скопус. Там він заклав, «від імені єврейської армії», один із наріжних каменів Єврейського університету. Церемонію відвідало близько шести тисяч гостей; Лорд Бальфур надіслав свої особисті вітання. Бен-Ґуріон та його товариші по зброї зійшли на береги Великої Британії два дні тому. Він негайно вирушив до Лондона та у відділення «По’алей Ціон», там, у Вайтчепелі.[432]
Дванадцятого серпня 1918 року Бен-Ґуріон отримав гвинтівку, а три дні по тому відплив разом із рештою свого батальйону до Франції; звідти вони продовжували шлях до Італії. Дорогою він казав собі, завдаючи туркам останній удар, що заборгував їм багато. Завдяки туркам він поїхав до Америки, замкнений, неосвічений хлопець. Він не хотів бути робітником, а юристом бути не міг. Протягом трьох років, які Бен-Ґуріон провів у Нью-Йорку, закінчилася його молодість; він одружився і став упевненим у собі. У процесі він зрозумів величезну міць капіталізму Сполучених Штатів, переваги та недоліки їх Конституції та урядової структури, а також позитивні та негативні аспекти американського «плавильного котла».[433][434]
Лондон, як і раніше, був центром сіоністської діяльності, але Бен-Ґуріон уже відчував, що майбутнє за Америкою. Його зустріч з американськими євреями була невтішною, навіть якщо Палестина ще не була готова до масової імміграції, як він їм казав.[435] Він знав, що до таких людей, як Шмуель Фукс, варто ставитися з розумінням, але як сіоніст він був ним розчарований. Він знав, що майбутнє сіонізму значною мірою залежить від грошей американських євреїв, що засмучувало
Текст промови Бен-Ґуріона на зібранні призовників 20 квітня 1943 року, наведений у Ben-Gurion 1949c, p. 132.
Багато років по тому офіційне видання сил оборони Ізраїлю стверджувало: «Легіон мав бути створений для того, щоб довести, що єврейський народ був готовий боротися за землю Ізраїлю і пролити за неї кров» (Elam 1984, p. 332).
Tsoref 1998, p. 78; Записи зі щоденника Бен-Ґуріона від 16 та 23 липня 1918 року, BGA; Segev 2000, p. 74.
Лев Дойч – російський революціонер у вигнанні, який ділив із Бен-Ґуріоном стіл у нью-йоркській публічній бібліотеці – нагадав, що Бен-Ґуріон багато читав історію американських політичних партій, а також «практичні посібники з теорії коливання мас». Незабаром після приходу до бібліотеки Бен-Ґуріон записав у щоденник дані про великий відсоток чорношкірих солдат в армії Джорджа Вашингтона (Grodzensky 1965).
Текст звернення Бен-Ґуріона до Кабінету міністрів від 7 вересня 1950 року, ISA.
Ben-Gurion 1971a, p. 96.