Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
rel="nofollow" href="#n_461" type="note">[461] Арабська опозиція справді незабаром почала насильницькі дії, а з ростом насильства зміцнювалося й переконання Бен-Ґуріона, що конфлікт, який неможливо врегулювати, тільки посилюється. У ліпшому разі, вважав він, ним можна керувати. Прозріння, отримане у Седжері, ставало все глибшим – це була ціна сіонізму.
Протягом семи місяців конфлікт ставав дедалі серйознішим. У понеділок вранці, 1 березня 1920 року, кілька сотень арабів зібралися біля воріт ізольованої єврейської ферми у Верхній Галілеї, недалеко від ліванського кордону, під назвою Тель-Хай. Через те, що напруга у регіоні зростала, члени Тимчасового Комітету розділились у поглядах, чи слід направляти оборонні сили до Верхньої Галілеї, чи запропонувати єврейським поселенцям залишити ферму.
Це була одна з тих фундаментальних дилем, з якими періодично доводилося віч-на-віч стикатися сіоністському проєкту. Жаботинський вважав, що немає можливості захистити переселенців. Він наполягав, щоб розповіли їм гірку правду і перевезли на південь. Предметом частини обговорень було питання, чи слід дозволити померти переселенцям у Тель-Хай, щоб подарувати своїй країні героїчну легенду. Жаботинський вважав, що ні. «З часів світової війни, – писав він, – цінність мученицької смерті значно зменшилась». Бен-Ґуріон вважав, що євреї зобов’язані всім сіоністській історії. «Нам потрібно захищати кожне робоче місце, де працює єврейський робітник, – заявив він. – Якщо ми втечемо від бандитів, нам доведеться тікати не лише з Верхньої Галілеї, але й з Палестини». Це була суперечка щодо екзистенційних фундаментальних цінностей патріотів, які, нібито, були за Галілею, та поразників, які були проти. Тимчасовий Комітет вирішив направити делегацію до Галілеї, але коли її члени змогли дістатися крізь сильний сніг, який перекрив дороги, було вже пізно.
Що сталося насправді у Тель-Хай того ранку, залишається незрозумілим і донині. Мешканці звернулися по допомогу до сусіднього поселення Кфар-Гіладі. Приїхало десять осіб на чолі з Йозефом Трумпельдором, героєм Єврейського легіону, який повернувся з війни та завоював прихильність шанувальників завдяки своїм зусиллям в об’єднанні робітничого руху. Він взяв командування в Тель-Хай у свої руки. Якоїсь миті здавалося, усі стріляли по всіх. Трумпельдора було вбито, як і трьох інших чоловіків та двох жінок. Ферма Тель-Хай була звільнена, але стала символом. У цьому полягала важливість битви: з неї народилася легенда про сіоністський героїзм. Хтось наділив Трумпельдора зворушливими прикінцевими словами: «Добре померти заради нашої країни». Єврейській громадськості та керівництву потрібна була легенда, оскільки вони не змогли допомогти галілейським поселенцям: Тель-Хай був їх невдачею. Бен-Ґуріон часто про це нагадував; цей випадок затьмарив міф про «Га-Шомер». Делегація, яка представляла міжнародний рух «По’алей Ціон» і відвідувала Палестину тоді, коли стався інцидент, прийняла низку резолюцій, які Бен-Ґуріон зобразив у своїх спогадах. Серед них