Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
оскільки виступають проти голосування жінок навіть на окремих виборчих дільницях. Без участі хареді майже не було сенсу проводити вибори, адже вони представляли найсуттєвішу силу в місті. Бен-Ґуріон критикував і висміював їх своїми добірними виразами; називав їх «неграми», так само, як і раніше в одній зі своїх перших опублікованих статей, років десять тому. Тепер він також стверджував, що то були «руйнівні та гнилі» сили. Він зайняв жорстку позицію: оскільки хареді вважали це принциповим питанням, Бен-Ґуріон наполягав, що їм не можна дозволити перемогти. Якби їм дали зелене світло, «вони поховали б усі сфери нашого життя за допомогою всіляких таємничих релігійних законів».[470]
Попри це, він не залічував себе до тих, хто боровся за права жінок. Бен-Ґуріон зазначив, що жінки не голосують у багатьох країнах. За його словами, Єрусалиму не потрібно було бути лідером у цьому питанні. Зрештою, він погодився на домовленість – жінки могли голосувати і бути обраними до Асамблеї, але в районах хареді чоловіки мають голосувати двічі: перший раз за себе, а другий – за своїх дружин.[471] Уперше Бен-Ґуріон уклав таку угоду з хареді. Домовленість була несумісною з принципом гендерної рівності, який проголосила його партія, але вони з друзями вважали, що сіоністська справа вимагає якомога ширшої участі у виборах усієї єврейської спільноти Палестини, щоб вони виявили національну єдність перед арабами та англійцями. Водночас жінок, які вимагали рівних прав для своєї статі, просили знову і знову йти на компроміс або хоча б відкладати свої права до кращих часів, бо все це в інтересах країни.[472]
Явка виборців була високою. «Ахдут га-Авода» став найбільшою силою в Асамблеї, але не здобув більшості – отримав всього 70 із 314 місць. У Бен-Ґуріона були всі підстави пишатися собою: він отримав найбільшу кількість голосів серед кандидатів у своїй партії, навіть більше, ніж Берл Кацнельсон. Проте його звільнили з армії.[473]
У червні 1920 року Бен-Ґуріон знову запакував свою валізу і вирушив до Лондона. Цього разу Паула поїхала з ним; у серпні там народився їхній син Амос. Вони були у від’їзді майже рік. Основною метою поїздки був збір грошей для «Ахдут га-Авода». «Га-Шомер» був розформований, а захист єврейської спільноти був переданий до рук нового органу – «Хагани» (Оборони), яку спонсорували «Ахдут га-Авода» та «Гістадрут»; іншими словами, вона значною мірою перебувала під контролем Бен-Ґуріона.[474]
Він прибув до Лондона в бойовому дусі – незабаром після приїзду трапився скандал через його заяву на сіоністському з’їзді, що «більшість мошав, у їх сучасному вигляді, належать арабам». Тут він мав на увазі, що вони не беруть на роботу єврейських робітників. Селяни з мошав також мали на з’їзді представника, який кричав їдишем, що єврейські трудящі нічого не варті. У залі здійнявся «жахливий галас». Робітничі делегати обізвали представника фермерів «брудним» і навіть «зрадником».
Текст звернення Бен-Ґуріона до Тимчасового Виконавчого комітету від 23 червня 1919 року, Hadashot Miha’aretz, July 4, 1919; Ben-Gurion 1919.
Doar Hayom, April 28, 1920.
Y.K., «Aleinu Levater Hapa’am», Doar Hayom, April 20, 1920.
Yemima Rosenthal 1979, p. 43; Teveth 1980, p. 59.
Dinur 1954–1964, 1, 2, p. 665; лист Бен-Ґуріона до «По’алей Ціон» з Нью-Йорка від 19 жовтня 1919 року, наведений у Erez 1972, p. 8.