Остання крапля. Галина Цикіна
Читать онлайн книгу.
рівень.
– Ти ж знаєш, синку, можеш не стараться, я все одно нічьо не поняла з того, що ти сказав. Окрім того, звісно, що ти скоро станеш спортсменом. За це я завжди обома руками й ногами. Наш батько в молодості он знаєш як м’ячика гатив. А дід твій…
Станіслав заплющив очі.
«Ну що скажеш людям із кам’яного віку?»
– Батько вже повернувся з магазу? – натомість запитав він.
– Так, батько в гаражі, машину ставить. – Мати зупинилася на виході з кімнати. – Якби ти хоч на мінуточку відволікся від комп’ютера, то бачив би щось і в цьому світі, а не тільки в паралельному.
– Віртуальному, ма…
– Яка різниця, – кинула жінка і вийшла з кімнати.
Станіслав видихнув так, наче щойно безрезультатно намагався щось утовкмачити малій дитині, а потім нарешті підвівся з крісла. Юнак потягнувся, покрутив головою – суглоби задоволено хруснули, радіючи, що нарешті мають шанс рухатися.
Коли хлопець зайшов до вітальні, його молодша сестра вже сиділа за столом і активно водила пальцями по екрані смартфона. Дівчина ніяк не відреагувала на появу брата. Станіслав умостився поруч, а Іра навіть голови не підняла. Тоді хлопець висмикнув телефон з її рук.
– Віддай! – розсерджено заволала дівчина.
– І не віддам. Із ким ти переписуєшся, з якимсь бойфрендом? – Стас підняв руку подалі від чіпких пальців сестри. – Чи постиш якісь дівчачі бантики в інста?
– Тебе це колише? Віддай!
– І не віддам…
– Чесно, подивишся на тебе – і не скажеш, що тобі шістнадцять.
– А ти взагалі проти мене малолітка.
– Діти, чьо ви репетуєте? – до кімнати зайшов батько. Його щоки й ніс ще були червоними після морозу. Чоловік весь час хукав на руки, аби зігрітися.
– Станіславе, віддай сестрі телефон, – скомандував він. За мить така дорогоцінна річ уже повернулася до Іриних рук.
– Тату, що там за шум був надворі? Щось типу аварії? – запитала дівчина.
– Не знаю. Я доки зачинив магазин, доки перевірив склад, мені було не до шуму. – Чоловік ще раз похукав на руки і вмостився до столу.
– О, Денисе, ти вернувся. – Господиня занесла миску з паруючою картоплею і мимохідь поцілувала благовірного. Іра і Стас одночасно скривилися.
– Ага. – Денис уже двадцять років був одружений із Надією, але в її присутності досі ніяковів.
– Харашо, якраз до вечері. Зараз ще принесу канапки й салат, – жінка швидко вийшла до кухні.
– Я не зрозумів, – кинув чоловік через стіл дітям, які знову почали якусь метушню, – чого ви розсілися?
– Ну тож їсти чекаємо, – трохи зверхньо мовив Стас.
– Я вас зараз почекаю. Бігом на кухню і допоможіть матері, а я поки порозставляю тарілки.
Хлопець і дівчина неохоче виповзали з-за столу.
– Хутчіше, а то ніяких більше мультиків! – пригрозив Денис.
Брат і сестра перезирнулися, а потім пирснули зо сміху.
– Ну, така собі мотивація, – кинула Іра, покидаючи вітальню.
Денис спантеличено почесав потилицю. Він же на власні