Горить свiча. Володимир Малик
Читать онлайн книгу.
голос, жінка враз стрепенулася, випросталася. Мокра сорочка вислизнула з її рук.
– Ой! – вихопився у неї з грудей дивний вигук – чи то зачудування, чи радощів, чи болю.
– Ну, чого злякалася? Я Добриня із роду Сичів. Чула? А ти чия?
Жінка схопилася за серце, ще раз зойкнула і поволі почала осідати на темний, залитий водою лід. З її зблідних уст раптом зірвався болісний зойк:
– Добрине! Добрику!
Той голос змусив Добриню птахом злетіти з коня і підхопити майже знепритомнілу жінку.
– Милано, ти?
Він підняв її, повернув обличчям до світла. Дивився на неї, страшенно вражений.
– Я, Добрику! Я! – жіночий голос здригнувся і затих, з очей бризнули сльози.
Він притиснув її до грудей.
– Милано, сама доля звела нас сьогодні! Хіба це не добре знамення?
– Ой Добрику, не на добро ся зустріч!
– Як? Ти не рада, що я живий?
Милана раптом заридала, забилася у нього на грудях.
– Добрику! Добрику! Де ж ти пропадав стільки літ? Адже ж ти нічого не знаєш! – вигукнула вона з відчаєм у голосі.
– А що ж трапилося? Що?
Милана заридала ще голосніше.
– Добрику! Любий мій! Де ж ти подівся? Ми всі гадали, що тебе вже і на світі немає!
Добринин погляд раптом упав на хлоп’я, що злякано зирило на нього, і страшний здогад пронизав його мозок.
– І ти…
– І я вийшла заміж, Добрику! – зойкнула знову Милана. – Вийшла заміж…
– За кого? Милано! – Йому здалося, що він гукнув на весь Калиновий Кут, але помертвілі уста ледве вимовили ті слова.
– За Василя.
– Якого Василя?
Милана провела рукою по лицю, мовби хотіла пересвідчитися, що вона не спить, і тихо, ніби сама до себе, промовила:
– Боже! Він таки нічого не знає! – І похилила голову. – За твого брата Василя, Добрику. За твого брата…
– За мого брата! – Ця звістка ще дужче вразила і приголомшила Добриню. Він довго не міг вимовити жодного слова і оніміло, безтямно дивився у зелені Миланині очі. Потім тихо запитав: – Як же це сталося? Ти покохала його? І він тебе?
Милана схлипнула, губи її скривилися.
– Яке там кохання!.. Я ждала тебе, Добрику, ждала! А ти не вернувся. І ніхто не знав, де ти подівся. Усі були впевнені, що ти загинув, бо саме тоді по нашому краї шастали половці… Твої батьки навіть заупокійну службу відправили за твою загиблу душу… Я скніла душею цілий рік. А потім Василь заслав до мене сватів…
– Васильку! Брате! – з болем вигукнув Добриня. – Хто б міг подумати! Ми ж були з ним не тільки братами, а й друзями!
Милана вивільнилася з його рук, витерла хусткою сльози.
– Ти, здається, звинувачуєш його? Даремно! Він тебе любив – і досі згадує, і досі сумує за тобою… Він хороший, Василь…
У Миланиному голосі забринів осуд.
Добриня зніяковів. Справді, чому він повинен щось мати супроти брата? Хіба Василь винен, що так сталося? І хіба було б легше на серці, коли б Милану