«О милий Боже України!

      Не дай пропасти на чужині,

      В неволі вольним козакам!

      І сором тут, і сором там —

      Вставать з чужої домовини,

      На суд Твій праведний прийти,

      В залізах руки принести,

      І перед всіми у кайданах

      Стать козакові…»

      «Ріж! і бий!

      Катуй невіру-бусурмана!» —

      Кричать за муром. Хто такий?

      Гамалія, серце мліє:

      Скутар скаженіє!

      «Ріжте! бийте!» – на фортеці

      Кричить Гамалія.

      Реве гарматами Скутара,

      Ревуть, лютують вороги,

      Козацтво преться без ваги —

      І покотились яничари.

      Гамалія по Скутарі —

      По пеклу гуляє,

      Сам хуртигу розбиває,

      Кайдани ламає.

      «Вилітайте, сірі птахи,

      На базар до паю!»

      Стрепенулись соколята,

      Бо довго не чули

      Хрещеної тії мови.

      І ніч стрепенулась:

      Не бачила стара мати

      Козацької плати;

      Не лякайся, подивися

      На бенкет козачий.

      Темно всюди, як у будень,

      А свято чимале.

      Не злодії з Гамалієм

      Їдять мовчки сало

      Без шашлика. «Засвітимо!»

      До самої хмари

      З щоглистими кораблями

      Палає Скутара.

      Візантія пробуркалась,

      Витріщила очі,

      Переплива на підмогу,

      Зубами скрегоче.

      Реве, лютує Візантія,

      Руками берег достає;

      Достала, зикнула, встає —

      І на ножах в крові німіє.

      Скутар, мов пекло те, палає,

      Через базари кров тече,

      Босфор широкий доливає.

      Неначе птахи чорні в гаю,

      Козацтво смілеє літає.

      Ніхто на світі не втече!

      Огонь запеклих не пече.

      Руйнують мури, срібло, злото

      Несуть шапками козаки

      І насипають байдаки.

      Пала Скутар, стиха робота,

      І хлопці сходяться, зійшлись,

      Люльки з пожару закурили,

      На байдаки – та й потягли,

      Рвучи червоні гори-хвилі.

      Пливуть собі, ніби з дому,

      Так буцім гуляють,

      Та, звичайне запорожство,

      Пливучи співає:

      «Наш отаман Гамалія,

      Отаман завзятий,

      Забрав хлопців та й поїхав

      По морю гуляти,

      По морю гуляти,

      Слави добувати,

      Із турецької неволі

      Братів визволяти.»

      Ой приїхав Гамалія

      Аж у ту Скутару,

      Сидять брати-запорожці,

      Дожидають кари.

      Ой як крикнув Гамалія:

      «Брати, будем жити,

      Будем жити, вино пити,

      І