Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
та побачила Івана та Дениса, які були разом з Петриком.
Вона спустилась вниз та запросила їх в будинок. Вони принесли тортик і Ілона запропонувала піти на кухню.
– Як я рада бачити вас здоровими. Надіюсь, ви помирились? Не влаштуєте бійку в мене в домі? – Запитала Ілона, уважно слідкуючи за тим як вони зреагують на її слова.
– Все тепер добре. Подумати тільки, за день може скільки всього відбутись. – Відповів Іван. – А ось Петрик теж напросився в гості.
– Ви хоча б розумієте що після вчорашнього ми будемо дружити хіба що втрьох. А може і вчотирьох.
Вона поглянула на Петрика і той опустив очі. Не великий рум’янець прикрасив його лице. Але Ілона знову відчула якусь не щирість в цьому.
– Надіюсь ми станемо друзями, – несподівано сказав Петрик, – знаєте, там спілкуватись будемо.
– До чого це? – мовив Денис, та Ілона не дала продовжити.
– Краще скажи, де вчора був?
– Я робив так щоб закрутилися колеса долі і своєю низкою подій понеслось. Щоб небо відкрилося і дощ вогняний пішов, – Сказав Петрик, ніби навмисно, дуже серйозним голосом.
Повисла тиша і через деяку мить Іван та Денис почали хіхікати, потім це переросло в регіт. До цього сміху приєдналась Ілона, потім і Петрик. Схоже дружба в них намічалась, може і не сама міцна, та все ж, доброзичлива. Потім, пізніше, коли до них приєднались батьки Ілони стало ще веселіше і вони розмовляли до самого темна, поки її однокласникам, не почали телефонувати та звати додому. Коли Ілона проводила гостей то задумавшись, запитала:
– А все таки, чому ви посварились?
– Мій гаманець опинився в портфелі Івана, а його телефон в моєму. Ми тільки сьогодні зрозуміли, що хтось зробив це навмисно. Та ти знай, більше така безглузда сварка не повториться.
Ілона провела поглядом хлопців, які в сутінках, що згущувалися, поступово віддалялися. Вона вирішила що одного дня вдома вистачить і вона піде в школу, довчиться на відмінно та дочекається канікул, які проведе точно щасливо. Але якась тривога говорила що це буде не так.
Наступні, і послідуючі дні почали проходити так, як вона і сподівалася. Мало хто говорив з нею або хлопцями, яких вона врятувала. Оленка змогла набратись сміливості вибачитись тільки після декількох днів, хоча Ілона і не вимагала цього. Вона вирішила що ні на кого не буде тримати зла і сконцентрується тільки на малюванні. Дні минали повільно, поки не настав час екзаменів, до яких Ілона добре підготувалась. Вона могла отримати золоту медаль, яку в її школі ще давали, якби її не завалили на екзамені біології, і серед відмінних оцінок вона отримала одну середню. Їй не хотілося сперечатись і вона залишила це на совість вчительки. Та через деякий час, майже під завершення екзаменів, до неї підійшла класна керівничка і сказала що домовилась їй про перездачу…
Та все ж, отримавши табель та показавши його батькам, зрозуміла що вони дуже задоволені і що хвилюватись найближчі три