Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
чоловік здивувався від побаченого. Зрівнявши два малюнки Ілони зі своїми, він побачив, що вони і справді, виконані в одному стилі. На його малюнках теж були зображені дошки, розташовані поряд з цеглою. На одному з малюнків виднілось дивне буквосполучення. Була зображена цегла, а під нею на дереві зображені букви «ЕРІ». Що це значило вона не знала, та їй стало дуже цікаво.
– Як ви їх намалювали? – запитала Ілона, не перестаючи дивитись на малюнки. Якимось чином вони її заворожували.
– Приблизно декілька місяців тому, на мене нахлинула якась сила, яка і допомогла мені намалювати це, у не звичайному для мене стилі.
– А потім що?
– Потім все зникло після того як мені приснився сон, де якісь голоси сказали, що мене вони не відпустять. Ось така дивна історія. Хочете, можете вірити, хочете ні.
Враз Ілоні захотілося забрати ці малюнки собі. Вона звернулась до художника, ніби чогось боячись:
– А можете ці малюнки продати мені? – Після цих слів вона побачила що тато захотів щось сказати. Та не давши йому заперечити, художник добродушно поглянув на неї. Потім зібрав всі листи у стопку і дістав з карману запальничку.
– Можеш їх забрати просто так, бо все одно в мене ніхто не хоче їх купувати. Тільки перед цим, я покажу тобі, чому я хочу позбавитись від них.
Він запалив вогонь і під здивовані погляди Ілони і багатьох учасників виставки, підніс запальничку до малюнків. Ілоні схотілося вихватити їх і вона швидко потягнулася рукою. Та зупинилася. Вони не горіли. Художник заховав запальничку, та вручив листи Ілоні.
– Дякую, – ще в шоці, відповіла Ілона, та потім, зібравшись щоб розрядити обстановку, продовжила – не погані ви вмієте фокуси.
– Так, – додав професор, – не чекав цього від вас.
Тато відвів Ілону на бік. Його це також трохи сконфузило.
– Ілоно, ти отримала що хотіла. Повертайся до свого стенду. А я попрощаюсь з панством. І домовлюсь з художником. Бо, знаючи їх, не здивуюсь якщо він попросить грошей пізніше.
– Я б хотіла ще б з ним поговорити. Та, як скажеш.
Коли поверталась, Ілона мало не впала, бо дивилась на зображення, а не під ноги. Біля стенду нікого не було, та Ілону не дуже цікавило це, тим більше, хто зацікавиться початківцем?
Раптом їй стало зрозуміло що всі ці малюнки є пазлом, від якого так і віє містикою. Таке співпадіння, що вона зустріла того, що намалював схожі малюнки, дивувало і бентежило одночасно. Їй так захотілось швидше дістатись додому та перевірити свою здогадку, що вона ледве не побігла на вихід. Подумала: що зі мною відбувається? Відчуваю, що буде цікаво, та потрібно дочекатись кінця виставки.
Через пів години, всі учасники виставки почали збиратись біля невеликого подіуму, в центрі зали. Тато Ілони погукав її, махнувши рукою. Вона попрямувала до нього.
Промова організаторів тривала довго. Мало хто міг переварити скільки слів, і багато хто вже починав позіхати, але хлопали в долоні чітко після кінця кожної промови.
– А тепер привітаємо наймолодшу