Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
на це уваги, тому їхні споруди з фанери і запалали.
В Гриші всередині похололо від цієї новини. Він швидко побіг до них. Він взяв тітку за руку і хоча хотів просто сказати, але закричав:
– Як це сталося?!!
– Ти чого? – запитала тітка. – Там просто якісь…
– Я з ними говорив буквально недавно. Може це якась помилка?
– Та ні. Я ясно чула.
– Я повинен поїхати і перевірити прямо зараз. – Він миттю попрямував у дім і почав переодягатися.
– Ти не можеш ще поїхати. Ще скільки потрібно зробити… – не знаючи що сказати, розгублено мовила тітка йому в слід.
– Знаєте що? Самі розбирайтеся зі своїми бур’янами.
Дядько ще щось неприємне говорив Гриші, та він не слухав. Він швидко попрямував на автобусну зупинку. До автобусу залишалось ще двадцять хвилин. Він знав, що зараз дядько зателефонує батькам. Вони розхвилюються і все закінчиться не надто добре. Тому він перший зателефонував їм.
– Мамо, – звернувся він настільки спокійно, наскільки міг, – я їду в місто. Тут така проблема.
– Яка? – запитала вона. – Що сталося?
– Зі мною нічого. Та я маю приїхати до одних людей, просто перевірю, чи з ними все гаразд. А ввечері все поясню.
– Тоді постарайся так зробити. Головне не влипни нікуди. Дома поговоримо. Бувай.
– Бувай. – Знервовано сказав Гриша і збив дзвінок.
Йому стало паршиво. Він побачив, що одна із дошок на лавці, що стояла на зупинці, майже згнила. Він поглянув навкруги, і зрозумівши, що нікого не має, з силою взявся за цю дошку. Після деяких спроб вона добре почала шататись і відірвалась. Він викинув з рук її подалі і відчув, що трохи заспокоївся. Коли приїхав автобус, він швидко зайшов і купив квиток. Він знав, що побачить на кінці своєї дороги, та якась надія в ньому жила.
Гриша зійшов на зупинці, що була найближчою до дому старих, щоб не чекати і міський автобус. Швидкий крок, який переходив у біг, швидко привів його на місце. Картина, що перед ним постала, була не з приємних. Три двори підряд згоріли і тільки повалені, спалені балки, що залишились після них, давали зрозуміти що тут було. Все це місце було огороджене стовпчиками зі спеціальною стрічкою, що говорила: «Прохід заборонено, проводиться розслідування». Він пішов по довжині стрічки, щоб краще роздивитись. Та все і так ясно, коли він обійшов все по кругу. Хоча треба було когось розпитати, що відбувається.
Недалеко від цього місця, Гриша помітив хлопця, старшого від нього. Він стояв і розламував хліб на малі кусочки та розкидав навкруги. Пташки з різних сторін злітались до нього і своїм курликанням, дякували йому. Гриша підійшов до нього і він здався йому знайомим.
– Привіт, друг. – Він протягнув руку. Той прийняв рукопотискання.
– Привіт.
– Давно тут стоїш?
– Та часто гуляю тут на канікулах. Що, ти теж хочеш розпитати про пожежу?
– Звідки знаєш, що я хочу?
– Тут багато зівак і всі щось шукають. Якщо ввічливо попросиш, я розповім.
– Що думаєш?