Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
Хоч Оленці було і цікаво зовсім не те, та вона більше не поверталася до розпитування. Раптом Ілона запропонувала:
– А тепер, ми зіграємо в гру. Ми візьмемо по блокноту, я їх принесу. І по всьому домі будемо записувати те що бачимо. Потім візьмемо, складемо слово, та знайдемо який небудь вислів, може він знайде мені натхнення.
– Так, ми що? Будемо займатись дитячими видумками? Може ще ляльки дістанемо? – На лиці Оленки з’явилась така відраза, ніби її щось кисле з’їла.
– Ну будь ласка. Хіба тобі важко.
– Ти не розумієш. На наступний рік буде наш перший випускний. Хто продовжить учитися в школі, хто поступить в технікум або університет. Ми маємо вже підготуватись до дорослого життя.
– До цього ще досить довго. Ще встигнемо. Не хвилюйся.
– Ще й як буду, – все ніяк не могла заспокоїтись Оленка, – я сьогодні може й пограюсь. Та ти май на увазі, що наступного разу ти мене не вговориш.
– Як скажеш, подружка.
Після цих слів Ілона швидко вщипнула Оленку за щоку. Та крикнула, але посмішка швидко повернулася на її обличчя. Після цього вони взяли по блокноту і нумо нишпорити по будинку. Вони записували все, що бачили і кидалося в очі. Це зайняло не багато часу, і через десять хвилин, вони сиділи зі списками в руках на дивані. Ілона взяла блокноти і поклала один біля одного.
– Значить, так. Що незвичайного ти побачила. Червона пташка, книга з ініціалами С. К. Що це значить?
– Здогадайся. Це не дуже складно.
– Потім подумаю. Далі ти написала слово «лапка». Ха, ти в холодильник заглядала…
– Нумо, до діла. Що в тебе?
– Перша це фраза, що я побачила в супермаркеті: «Просто обернись, і ти знайдеш». Інше, що кинулось мені в очі, це, ти не повіриш, двері, що слугували дзеркалом. Ну і погляд однієї з картин, що висить в кабінеті тата.
– Хоч я і вважаю це дурницею, та що далі? – мовила Оленка і по її голосу було чутно, що це вже почало їй набридати.
– Тепер з цих слів потрібно скласти фразу, яка, по ідеї, мені допоможе набратись натхнення.
– Звучить як яке небудь заклинання. Може і свічку запалимо?
– А це ідея.
– Та пожартувала я. Ох наївна Ілоно. Не вір всьому що чуєш, бо надурять.
Та подругу Ілона не слухала, а скидала слова в кучу, щоб знайти якесь рішення. Вона взяла чистий аркуш і написала те, що вийшло.
«Рожева пташка, в якої погляд дзеркальний, обернись і знайдеш її.»
– Непогано вийшло, – сказала Оленка, – та мені вже пора. Ще побачимось, розважайся. Проводити не треба.
Та все ж, Ілона її провела. Потім повернулася в будинок і сіла на диван. Взяла аркуш паперу з написом зі столу. Ще раз перечитала і зрозуміла що інтуїція підказує зробити так, як написано. Вона закрила очі, спробувала сконцентруватися. Потім, повільно відкриваючи віки, почала обертатися. Її очі відкрилися на максимум, ніби схотіли вилізти. Перед нею, на бильці дивана, стояла на своїх крихітних лапках, червона пташка. Вона мала такі темні очі, що це здавалося, ніби дивляться пусті