Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
тебе і не питав. – Сказав Гриша. – Що ви хочете?
– Давай зайдемо до тебе в кімнату. Бо Ліза Іванівна, схоже, підслуховує. – Петрик почав трохи нервувати. – Ходімо.
– Пішли.
Вони зайшли в кімнату Гриші. Занавіски були завішені і стояла напівтемрява. На стіні висіли різні плакати метал груп, які ні Петрик, ні Ілона не знали. Біля шкільного столу, в кутку кімнати, лежало декілька гантель різної форми на спеціальній підставці. Ноутбук, що лежав на столі, був закритий і кидався в очі тим, що був повністю обклеєний різними наклейками. А ось ліжко було двох-спальне і займало більшу половину кімнати. Та все ж кімната виглядала, на диво, акуратно.
– Тут доволі затишно. – Першою заговорила Ілона. – Та не будемо тягнути кота за хвіст. Ми думаємо, що можливо, і тільки можливо, ти маєш одну річ. Яку, ми поки що, не знаємо.
– Якщо я її маю, то що ви хочете? Купити її?
– Можливо.
– Ну ви й даєте. Ви хочете купити те, що не знаєте. – Гришу – це розвеселило. – Чи вас хтось послав до мене щоб розіграти?
– Ні, ніхто нас не посилав. – Відповів Петрик. – Знаю, це дивно та все ж. Думаю, в тебе є відповідь на нашу загадку.
– Яку, наприклад?
– Якщо допоможеш, то все розповімо. – Пообіцяла Ілона, на що зловила докірливий погляд Петрика.
Йому не хотілось запрошувати в їхні пошуки ще когось. Та якщо він має те, що потрібно, чужим він не являвся. Ставало зрозуміло по його посмішці, що він запросто так, нічого їм не зробить.
– Гришо, – подивилась Ілона і її голос зазвучав так впевнено і дзвінко, що хлопці замовкли, – нам дуже потрібна твоя допомога. Тому напряжися і добре подумай. Що може бути нам потрібно? Це щось має бути цікаве, без логічного пояснення, як воно з’явилось в тебе.
– А ти зухвала. Я знаю що це.
Гриша пішов та витягнув з шкільного столу скриньку. Вона була начищена до блиску і навіть в темній кімнаті, відбивала від себе ті невеликі промені, що пробивались в кімнату. Він поклав її на стіл і став з боку.
– Я думаю це вона. Декілька днів шліфував її.
– Навіщо?
– Бо вона була повністю ржавою. Але чим скринька підходить під ваш опис, так це тим що її не можливо відкрити. Ні свердлом, ні болгаркою. Ось, бачиш слід?
Петрик з Ілоною подивились і справді, там була тільки невелика смужка, що вела через всю скриньку. Вони помітили сліди якихось букв але розібрати їх було неможливо. Вони повністю були зачищені.
– Щоб випиляти скільки, цілий диск на болгарці спалив. Ну як бачите без толку. Ще й місця для ключа не має.
– Я знаю який ключ піддійте. – Сказав Петрик.
– Якщо він в тебе є, то дістань.
– Ключ це попіл. Я тебе зустрів біля пожежі, пам’ятаєш?
– Не жартуй так? Який попіл? Ви що придумали собі?
Петрик встав з ліжка і взяв зі столу скриньку.
– Пішли з нами, Гриша я тобі все покажу. Ти, звичайно можеш забрати скриньку, але поки що, просто пішли.
– Так не піде, або ви зараз пояснюєте, що відбувається, або вилетите обидва звідси.
– Як