Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
на потрібні місця, вона відійшла по далі і ще раз подивилася на те, що вийшло. Дерев’яні двері посеред кам’яної стіни, на старих дошках якої, лазили різні комашки. На кам’яній арці, що окручували двері лізла виноградна лоза, з великим, порослим листям навкруги. Листя з самого верху полотна несподівано закінчувалось, ніби було обрізане. Округла ручка, за яку відкривали, висіла в правій частині і була вугільно-чорною. Напис на дверях, напівкругом висів зверху і говорив:
«Ці двері туди ведуть, куди не прямує ніякий путь. Старе та нове враз з’єднаються та зі співом пташиним, туди приведуть»
Їй ця завершена робота подобалася, але після довгих розглядань, вона сказала вголос:
– А далі що?
– Спробуємо її відкрити.
Ілона аж підскочила від несподіванки. Ззаду стояв Петрик і хитро посміхався. На його плечі сиділа ластівка, яка чистила клювом своє пір’ячко.
– Як ти сюди потрапив?
– Було не замкнено. Тому я і ввійшов. Бачу ти завершила своє завдання. До речі, вибач що налякав. Ти ж не злися?
– Та ні. Добре, що ти прийшов. Бо я відчуваю щось таємниче у тому що я створила, тепер потрібно якось завершити полотно.
– Скажи, ти також чула в снах якийсь голос, що зве і підказує, як туди дістатися?
– Так, було декілька разів. – Пожала плечима Ілона. – Але голосів було декілька і вони були різними, хоч і звучали одночасно. Вони були такі добрі, але печальні, що мені захотілося знайти їх. І сила цих голосів захоплювала мене і надавала мені змогу малювати.
– Зрозуміло, що ця сила в кожного проявляється по різному. В мене ось з’явилося вміння говорити з пташками. Не знаю, навіщо це я сказав. – Раптом розгубився Петрик. – Мені голос заборонив це казати.
– То це ти…
– Так, признаюся. Я слідкував і за тобою, і за багатьма іншими, щоб знайти шлях туди, куди кличе. Навіть вчора зміг створити тобі невелику підказку, яка, до речі допомогла тобі.
Ілона враз почервоніла, і вліпила гучного ляпаса Петрику. В того аж потемніло в очах від несподіванки. Ластівка на плечі швидко полетіла до Ілони і спробувала дзьобнути її в око. Та Петрик зробив рух рукою і та повернулась до нього на плече.
– Заслужено. Та тепер послухай, нам дуже пощастило, що ми, з часом, ще краще навчимося користуватись цією силою.
– Хочеш сказати, ти зміг навчитися магії?
– Ти також, хіба не розумієш? Чим далі ми будемо йти по цьому шляху, тим більший буде наш талант.
Ілону шокувало це і її фантазія миттю почала малювати різні історії. Вона уявила як зможе знати майбутнє, повне багатства, наприклад в лотереї, та зможе користуватися грошима, щоб допомагати хворим і бідним. Та її потік думок перервав Петрик:
– Ти ще тут? Роздумувати ще рано. Тепер потрібно якось відкрити ці двері.
– І як це зробити? Я готова допомогти. Тільки скажи як.
– Подумаємо. Ти створила за допомогою олівців, малюнок дверей. Я бачу що тут не вистачає