Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
пропущений дзвінок, «Ілона».
– Ти де? – він подзвонив їй. – Ми ж ніби домовлялися.
– Вибач, але я не зможу прийти.
– Чому?
– Я занадто захопилася своїм малюванням. Не можу зупинитися ніяк. То щось ти хотів сказати? Бо якщо це нічого не важливого, то почекає.
– Вже нічого. Я маю сказати тобі це при зустрічі, а не по телефону. Коли звільнишся, може завтра, може через тиждень, тоді сама зателефонуєш.
– От і вирішили. Тоді до дзвінка.
Вона збила дзвінок. Може вона трохи грубо відповіла Петрику та зрозуміла, що зараз важливіше завершити свою працю та не допустити більше такого переляку, який завдала їй мама. Коли стомлена Ілона заснула, то вона взяла малюнки, що валялися, потім зняла ті, що були прикріплені до стіни і акуратно склала їх на столі. Наступного дня – це дуже на шокувало Ілону, хоч і не довго, коли вона поглянула на стіл і знайшла їх. Після цього вона, стримуючи гнів, сказала, щоб в кімнату до неї не заходили, хоча б деякий час.
Ілона обернулася до стіни з майбутнім образом дверей. Там вже чітко вистроїлись малюнки один біля одного. Вони якимось дивним чином з’єднувались між собою і були тепер однією частиною великого малюнка на стіні. Весь низ був готовий, а наверху не вистачало верхнього ряду і декілька малюнків з буквами. Також був відсутній малюнок на лівій частині полотна, в місці, де поідеї знаходилася дверна ручка.
Потрібно здогадатися про напис на горі. Що це може бути? – думала Ілона і в задумі гризла олівця, який, від такої звички, вже майже весь був пожований.
Сконцентруватися хотілось, та ніяк не виходило. Ще одна приготована кава не давала достатнього ефекту і вона вирішила відкласти роботу над ними на пізніше. Чомусь подумалось про Петрика, про те що він хотів сказати і чому він запросив її. Що могло бути таким важливим, що він покликав її? А раптом він покликав на побачення? Раптом її кинуло в жар і довелось іти на повітря, щоб це пройшло. Щоб відволіктись, вона згадала що мама просила сходити до супермаркету та купити продуктів, навіть склала список для цього. Вона одягнула капелюх і босоніжки, пішла в гараж і вивела велосипед. Зазвичай вона не користувалась ним, та останнім часом змінила думку і полюбила цей транспорт.
Вітер шелестів в її волосі і капелюх, якби не був прив’язаний на підборідді, злетів би з голови. Після скількох годин в замкнутому приміщенні, особливо чітко відчувалися запахи квітів і скошеного газону. Цей запах, серед духоти літнього дня, додавав наснаги і вона зрозуміла, що при поверненні додому, з свіжими силами вийде ще зробити декілька малюнків. Потім їй згадалася одна телепередача, де розповідалося про письменників. Там говорилося, що натхнення можна знайти будь де, в звичайних речах, що є навколо, в природі, навіть якщо просто подивитись на небо і почати спостерігати за хмарами. І якщо віддатись фантазії, там можна знайти щось для себе.
Раптом їй здалося що фіолетова стрічка зникла і більше не прикрашає її волосся. Вона була на місці. Тому, щоб такого відчуття не було, вона сильніше її заправила, хоч це було зробити складно на ходу. Потім,