Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
але в той час і потрібне.
Після покупок, він попрямував до тих бараків та напіврозвалених будинків, де жили ті старі люди. Він постукав у тріснуті двері. Почулося повільне шаркання ногами. На порозі з’явився худий старий у потертому халаті.
Гриші миттю прийшли в голову слова старшого брата, який вже давно жив самостійно в сусідньому місті. Він часто говорив, сміючись:
– Гришо, люди мають завжди те, що заслуговують. Допомагати їм за просто так, або тим більш вчити життя, ніколи не приведе тебе до щастя. А ось головного болю, може завдати. Тому покинь це діло.
Та він цього не кинув і багато кому допомагав, в основному слабим і немічним. І хоча часто не отримував за це нічого, крім підстави, та все ж надіявся що хоч хтось оцінить його добрі пориви. Тепер він допомагав двом старим людям, які завжди говорили дякую і були раді його бачити.
Він зайшов та побачив, що хоч цей слабий дім хоч і мало не розвалюється, має велику чистоту. Схоже, що незважаючи на таку велику бідність, ці двоє дуже сильно намагаються хоча б щось тримати в порядку. Він відніс продукти до газової плитки і почав діставати їх з пакету. Потім перевірив газовий балон, який був майже пустим. Потім спробував почати готувати, та бабуся, що зайшла, зупинила його.
– Я сама ще можу. – Сказала і за декілька хвилин, приготувала просту яєчню.
Вони пообідали і Гриша пішов додому. На порозі його зупинила бабуся.
– Ти такий добрий хлопчик. Ти вже два місяці мені допомагаєш. Та винагородити тебе за це, я не можу. В мене є скринька, з цінним подарунком.
Вона пішла всередину хати та винесла йому ржаву скриньку і поклала йому долоні. Скринька на дотик була тепла і, судячи по вигляду, колись була дорогою.
– Відкриєш її, – бабуся закашляла, – тоді, коли загадку тобі скажуть. Жменя попелу, все відкриється.
– Знаєте, -здивувався Гриша, який почав думати що в бабусі маразм, – навіщо воно мені?
– Бери, бери. Мені вона ні до чого.
Гриша пішов і почав роздивлятись цю, на перший погляд, не потрібну річ. Всередині щось було, щось цінне, та відкрити її було неможливо із-за іржі, яка так глибоко в’їлася всередину, що потрібно було б взяти зубило, щоб відкрити. Він вирішив що залишить це на інші часи, але наступного дня розпитає про неї бабусю. Потрібно впевнитись, що вона ще при розумі. Бо з диваками, хоч і старими, мати справ не хотілось.
Вдома він прийняв душ. Потім, за допомогою зеленки та пластирів, обробив свої подряпини та синці. Вони були не великі, та все ж болючі. Після цього він одягнувся в чистий одяг. Поглянувши в дзеркало, зрозумів, що він виглядає красиво, як можуть бути красивими хлопці в його роки.
Після цього зателефонував друзям. Ті відповіли що вже зібрались та чекають його. Він сів на автобус і приїхав до нічного клубу, де його вже чекали. Він з ними привітався показуючи, як і вони, дорослого. До відкриття клубу залишалось декілька годин і вони проводили їх вихваляючись. З боку це виглядало смішно, та для них це було