Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
слабо ти кажеш. Ти повинна бути впевнена в перемозі. Ану давай.
– Я переможу! – Вона смішно загарчала, зображуючи лева. Від цього, тато засміявся.
– Добре, тепер вірю.
Вони добрались до дому культури через десять хвилин, швидко вийшли з машини і попрямували в сторону входу, по путі привітавшись з охоронцем, який нічого не робив та не перевіряв нікого і всім своїм видом показував байдужість до своєї професії. В залі вже було чимало людей, але виставка ще не почалася. Вони розмовляли між собою на різні теми, які швидше всього, тільки вони вважали важливими.
Тато Ілони знайшов куратора виставки та запитав, де їхнє місце. Той показав тільки один постамент, який пустував. Вони швидко розставили малюнки і самі найкращі поставили наперед, а інші по бокам, щоб їх також добре було видно.
– Тепер можна не поспішати. – Запропонував тато.– Заспокійся, пройдись по залу та добре роздивись що виставлене цікавого. Це добра можливість набратись досвіду. А я піду, поспілкуюсь з головним. Тут багато впливових людей і буде доречно завести пару зв’язків. Учись.
Ілона залишилась один на один з багатьма якісними роботами. Багато з них були намальовані в реалістичному стилі, багато в якійсь абстракції, що спостерігач, який перший раз подивившись на все це, не зрозуміє що там зображено. Ілона йшла, роздивлялася і ловила себе на думці що їй хочеться взяти червону ручку і поставити оцінку кожній роботі. Більшість оцінок були б незадовільними. Ідучи через ряди картин та оминаючи інших спостерігачів, які намагалися знайти розумний опис тому що бачать, Ілоні хотілось розсміятися з великої кількості мазні. Яку, може колись, будуть вважати шедеврами. Вона не вважала себе експертом, та все ж, із свого любительського погляду бачила, що є витвором мистецтва, а що ні.
Коли більша половина зали була позаду, Ілона обернулась назад та подивилась через юрбу на свій стенд з малюнками. Там стояв тато, та комусь щось жваво розказував. Він виглядав задоволеним. Треба було повернутись та дізнатись в чому справа, тому що вона вже далеко відійшла. Коли Ілона була поряд, тато побачив її і покликав до себе.
– Ось, знайомтеся, моя дочка Ілона. Творець цих шедеврів.
До неї обернувся сивий дідусь в окулярах. Він був у дуже чистому і вишуканому одязі. Його піджак, з справжнього шовку, підкреслював його інтелігентний вигляд. І стояв він гордо, та дивився трохи зверхньо, ніби говорив про свої великі статки.
– Здравствуй, молода пані. Це про тебе, говорив та нахвалював твій тато? Мені дуже приємно знати, що молодь в ці часи цікавиться таким ділом, як малювання.
Ніколи вона не чула такої вишуканої мови і її фантазія миттю уявила її в середньовіччі з тими різними бальними платтями. Їй захотілось зробити реверанс і від цієї думки, хоч вона і спробувала здержатись, вона засміялась. Це розвеселило тата, але сивий дід здивовано поглянув на неї. Її це не смутило і вона протягла руку, думаючи що він поцілує її аристократи у фільмах. Він легенько пожав її руку та мовив:
– Мене звуть Пилип