Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
сказати Гриші в слід, який йшов від них, та Петрик її зупинив. Йому стало легше на душі від того, що не потрібно буде більше спілкуватись з цим наглим хлопцем.
– Що тепер? – запитала Ілона, ще дивлячись в слід Гриші, що йшов геть.
– Пішли, відкриємо таємницю і дізнаємось що за дверима. Знаєш мені подобається наше, так сказати, розслідування. А цей Гриша… Можливо і добре що…
– Ай! – скрикнула несподівано Ілона і Петрик тут же обернувся.
В неї з голови спускалось щось схоже на фіолетову змію. Вона спустилась на ліву руку і почала її обвивати. А на правій обвивала така ж сама, тільки червоного. Петрик швидко зрозумів що це значить.
– Ілоно, тримай ще й цю чорну стрічку, та перехрести долоні між собою! Поспішай! – сказав він, а сам відступив.
Ілона послухалась його і взяла ще й чорну стрічку, яка перетворилась на чорну змію. Перехрестити долоні було не так просто. Руки дуже тряслися і серце колотилось так сильно, що хотіло вилетіти. Петрик побачив, що може нічого не вийти, тому швидко зробив декілька кроків і опинився біля неї. Він взяв її долоні у свої і з’єднав їх. Дві змії наблизились одна до одної, зашипіли і схопили одна одну за хвіст. Потім до них приєдналась третя, чорна і вони почали ковтати хвости одна одної. Друзі махнули руками, щоб звільнитися, але раптом ці змії засіяли синім сяйвом так сильно, що друзям довелось закрити очі. Тільки но вони відкрили їх, то зрозуміли що руки закріплені між собою. Різьблене кільце, з трьома зміями на різних кінцях, не давали вивільнити чотири руки ніяк.
– Так, спокійно. – сказав Петрик. Він виглядав засоромленим.
– Я спокійна. Зараз звільнимося. В мене долоня трохи менша, тому я зроблю рух вліво-вправо. А ти не рухайся. Добре?
– Як скажеш. – Відповів Петрик спокійно, але його лице налилось червоним кольором.
Рука потроху звільнялась, хоча і була закріплена добре. Ілона зрозуміла що поспішати не треба, бо ненароком можна і руку зламати. Вона діяла повільно. До них підійшов чоловік в капелюсі.
– Вам допомогти? – запитав він.
– Ідіть дядьку звідси, прямо зараз. – Суворо поглянув на нього Петрик.
Раптом на цього чоловіка зверху налетіла ворона і клюнула того в лоб. Чоловік зарепетував і побіг від ворони, що переслідувала його.
– Навіщо ти з ним так? – запитала Ілона, майже звільнивши праву руку.
– Тому що можу. – Відповів Петрик, стримуючись. Його став переповнювати гнів.
– Я не знала, що ти такий.
– Ти багато ще не знаєш. Ти ще довго?
– Вже майже все. Перестань нервувати.
Ілона звільнилася і почала йти від Петрика, потираючи руки, на яких залишились сліди. Петрик пішов за нею.
– То що? Зробимо нашу задумку?
– Зробимо, тільки не сьогодні. – Байдуже відповіла вона.
Петрик не став сперечатися і попрямував у іншому напрямку. Він купив пакет в найближчому кіоску і поклав до нього кільце. Він зрозумів, що своїм