Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
тхоряко! Кинув, та духу не вистачило. Чого баньками кліпаєш? Гляди, скажу отаманові, в один мент на палі опинишся!
І, відпустивши Кирпу, здоровань пішов собі перевальцем.
«Хто він такий?» – боязко подумав Кирпа й зіщулився, дивлячись на його широку дебелу спину…
Розділ дванадцятий
Сава Кононович, зупинивши коня, приклав долоню дашком до очей, розглядав фортецю. На мурах – всіма барвами майорять козацькі жупани, одноокі гарматні жерла пильно дивляться на реєстрового гетьмана. Кононович неспокійно засовався в сідлі, на душі зробилося кисло. На всяк випадок поспішно від'їхав подалі.
Примчав Караїмович, ще здалеку закричав:
– Пане гетьмане, чому зупинилися?!. З ходу треба нападати! Нас п'ять тисяч, а їх кілька сот. На цугундер їх брати, ляк на них навіяти, щоб віру втратили. А тим часом Джевага почне діяти у фортеці.
– Починай! – наказав гетьман. – Мені щось нездоровиться.
– Гей, сурмачі! – вигукнув Караїмович. – Сурміть напад!
Блиснули на сонці мідні труби… Караїмович шаблею замахав.
– Гей, козаки! Вперед з Богом! Нас більше! Ура-а-а!
– Ура-а-а!.. – не зовсім дружно та гучно підхопили козаки, кидаючись на приступ. Зліва, від Дніпра, нападали загони старшини Бражника, зі степу рухався Басараб з двома тисячами. Караїмович вів середину. Загони Бражника першими неслися на фортецю. Брама була зачинена. Проте Караїмович квапив Бражника. У фортеці під виглядом дядьків-утікачів було п'ятдесят надійних козаків. Як тільки реєстровці оточать фортецю й кинуться на приступ, Джевага мусив напасти на варту біля брами, знищити її й відчинити браму… Тому Караїмович не рахувався із втратами.
– Вперед! Вперед!.. Ура-а-а-а!
На бастіонах блиснули вогні, й небавом у небі розквітли білі дими. Ядра, прохурчавши над головами, впали на загони Бражника… Заіржали коні без вершників… Знову спалахнули вогні. Шугнули до неба кущі чорної землі, й вище них злітали вершники. Караїмович, нехтуючи безпекою, подався в передні ряди.
– До брами!.. Мчіть до брами! – кричав він, махаючи шаблею.
Бах! Бах!.. Гармати забухкали, мов горохом сипали у невидиму стіну. Затріщали самопали на мурах, озвалися мушкети. Загони Бражника спинилися, безладно закрутилися в пороховому диму… Зрештою юрмиськом сипонули подалі від фортеці.
– Стійте-е-е! – вереснув Караїмович. – Назад!
Завиваючи, просвистіло ядро, Караїмовича вирвало з сідла й пошпурило на землю. Але він миттю ж схопився, спіймав чужого коня без вершника, вихопився в сідло.
– Назад! – загаласував він, намагаючись стримати реєстровців, але його вже ніхто не слухав. Загони Бражника безладно відкочувалися в степ… Загонам Басараба також не щастило. Коні невідь-чому почали спотикатися, падати, хоч по них ніхто не стріляв.
– А-а-а-а! – закричали з переляку реєстровці й, охоплені панікою, ошаліло закрутилися на місці… Примчав Караїмович, скочив з коня, побіг, придивляючись до землі. Нахилившись, щось збирав… Зрештою вихопився в сідло.
– Дурні!