Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
людей і вибрав три сотні, які будуть боротися з мадіанітянами.
Леві поставив свій намет поруч із банановим садом Тель-Йозеф, і, як завжди, страждав від самотності. Проте одного разу він побачив серед саджанців евкаліпту дівчину, яка вкрала його серце. Її звали Рахель. Бен-Ґуріон пізніше назвав її дуже гарною.[506] Вони пішли гуляти у зоряному світлі того пізнього осіннього вечора. Їхнє кохання розквітло, вони одружилися і в них народилося двоє синів – Єрубаал і Гіллел. Прижились дерева під назвою казуарини, а згодом і огірки теж дали добрий врожай. У курятнику пищали курчата. Одного разу до них у гості приїхав Берл Кацнельсон. Леві не міг стримати сльози радості. Усе це було просто чудово. Але так продовжувалося недовго. Члени Ейн-Харод, Тель-Йозеф і Трудового батальйону були сповнені ненависті один до одного.[507]
Багато років по тому, коли Леві намагався пригадати, що сталося, йому було складно розібратися в розбіжностях між загальною вірою в кращий, справедливіший світ і злістю та екстремізмом, які спростовували цю ідею. Він не міг дати цьому жодних реальних пояснень, обмежившись характеристикою тих, хто був до цього причетний. «Койоти в одній великій клітці. Один на одного швидше гарчать, аніж спілкуються». Леві та більшість його друзів з Ейн-Харод були років на десять старші за більшість членів Трудового батальйону, які оселилися у Тель-Йозеф; багато з них пройшли важкий шлях і засвоїли те, що ідеалів, які вони мали на початку світової війни, досягти неможливо. Більшість чоловіків та жінок Трудового батальйону ще не втратили ідеологічного запалу і ставилися до їх старшого покоління поблажливо, з юнацькою зарозумілістю вважаючи, що вони ліпше відчувають пульс життя. Багато хто з них мав зворушливий досвід під час російської революції. Леві ніколи не міг забути свою першу зустріч із ними. Їх хвилювало, чи приніс він сигарети; але вони зовсім не виявляли цікавості до принципів його великої комуни.[508]
Досить очікувано, що дві групи почали конфліктувати через гроші, але це була, серед іншого, і боротьба за владу. Люди Ейн-Харод отримували більше державного фінансування, ніж Трудовий батальйон, частково завдяки невпинним зусиллям Леві, а також тому, що там жив шановний діяч Іцхак Табенкін. Батальйон висунув вимогу наглядати за спільної казною. «Одна кишеня для всіх», – скандували вони. Леві заперечив: їхня вимога економічно недоцільна і не має нічого спільного з ідеологією. Він вимагав бюджетної незалежності для Ейн-Харод. Врешті-решт Леві звинуватив Трудовий батальйон у крадіжці, а батальйон вимагав, щоб той забирався геть. Леві розповідав про темряву, у яку занурювалися обидва кібуци. Ніхто більше не співав і не танцював. «Вхід до одного з наших двох таборів ввечері був схожим на вхід до будинку жалоби», – писав він.[509]
Бен-Ґуріон втрутився у цю справу неохоче. Для нього це було як відволікання від важливіших питань, без чого він міг би обійтися. «Елкінд знається на цьому, – писав він
Панегірик Бен-Ґуріона на похороні Шломо Леві 1963 року, http://www.en―harod.org.
Lavi 1947, pp. 129, 287, 156, 162.
Lavi 1947, p. 193; Авраам Таршиш, стенограма інтерв’ю, BGA.
Lavi 1947, pp. 135, 136, 193; лист Бен-Ґуріона до Виконавчого комітету «Гістадруту» від 15 травня 1923 року, BGA.