Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
своєму щоденнику, – і трохи не дійшло до бійки».[512] Коли ніякого компромісу не вдалося досягти, Бен-Ґуріон неохоче погодився на розділення. Тель-Йозеф перейшов під контроль Трудового батальйону. Як і очікувалося, обидві сторони не змогли домовитись, який із кібуців отримає єдину друкарську та швейну машинки, хто отримає інкубатор, хто – двигун, від якого працює душ, і чиєю стане кобила Шарона.
Оскільки конфлікт поглиблювався, Бен-Ґуріон втрутився та ще більше загострив його. «„Гістадрут” може зіткнутися із громадянською війною», – попередив він, цитуючи члена Трудового батальйону, який, за його словами, сказав, що вони мають справу із «сутичкою не на життя, а на смерть». «Головним питанням було: є „Гістадрут” чи ні», – стверджував він.[513] Кілька його колег, серед яких і Бен-Цві, вважали, що він поводився надто агресивно, і запропонували м’якішу лінію. У Ейн-Харод Рахель Леві також тиснула на свого чоловіка, щоб пом’якшити його екстремізм. Вона намагалася його переконати, що мир важливіший за справедливість. Та, мабуть, було вже запізно, тому що прихильники «Гістадруту» у кібуці Тель-Йозеф тим часом переїхали до кібуцу Ейн-Харод, а прихильники Трудового батальйону, що мешкали у Ейн-Харод, перебралися до Тель-Йозеф. Далі переселенці з Тель-Йозеф вдерлися до кібуцу Ейн-Харод та забрали різні оснащення, порушуючи домовленість, досягнуту за підтримки «Гістадруту». Керівництво «Гістадруту» вирішило дати їм можливість обирати: або викрадені прилади мають бути повернені до Ейн-Харод протягом двадцяти чотирьох годин, або «„Гістадруту” вони більше не належатимуть».
Так і сталося. Без подальшої дискусії Бен-Ґуріон доручив «Гістадруту» та його допоміжним органам припинити будь-який контакт із кібуцом Тель-Йозеф. Це було рівнозначно смертному вироку, оскільки кібуц отримував більшу частину їжі через «Га-Машбір», комерційний кооператив «Гістадруту». Іншого постачальника фактично не було. Медичне обслуговування їм надавала «Купат Холім». Лікар, який піклувався про членів обох кібуців, уже попередив, що їх стан здоров’я викликає серйозні побоювання. Ще до кризи вони страждали на малярію та туберкульоз, багато хто потерпав від недоїдання.[514]
Бен-Ґуріону було тридцять сім років. У його політичному середовищі існували й могутніші люди; але криза Ейн-Харод уперше дала йому можливість проявити себе як лідера та застосувати свої повноваження. Він намагався це зробити так, як ніхто з його соратників не наважився б ніколи. Жоден із них не морив би голодом цілий населений пункт і не залишив би його без лікаря. Насправді вони не мали наміру здійснювати свої погрози і були розчаровані, коли це здійснив Бен-Ґуріон. «На мою думку, це було помилково і необдумано», – наголосив Бен-Цві. Інші говорили так само. Вони вирішили припинити вигнання представників Тель-Йозеф із «Гістадруту» і зробили ще одну спробу, щоб урегулювати ситуацію. Тим часом Бен-Ґуріон поїхав до Радянського Союзу.[515]
Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 9 жовтня 1922 року, BGA.
Лист Бен-Ґуріона до Виконавчого комітету «Гістадруту» від 13 грудня 1922 року та 11 квітня 1912 року, BGA; Lavi 1947, pp. 185, 195; досьє Ейн-Харод, Тель Йосеф та поселення у долині Ізраель 1921–1923 років, BGA, персональний архів Єгуди Ереза.
Miheienu-Iton Gdud Ha’avodah 40, June 21, 1923, Labor Archive edition, 1971.
Тексти промов Бен-Цві та інших у секретаріаті Виконавчого комітету «Гістадруту» від 15 червня 1923 року, BGA; Sternhell 1986, p. 262ff.