Грубий зачаровано дивився на співака.

      Тут з’явився Антон із задоволеною посмішкою на обличчі. Інга першим помітив появу юнака і запитав його:

      – Ти шо такий довольний, ніби тобі міньєт зробили?

      Антон подивився на Інгу і спокійно констатував:

      – Дурак ти, Інга. Мені сідюк подарили.

      – Шо, шо? – почувши слово «подарили», стрепенувся Грубий, – Шо подарили?

      – Сідюк – задоволено повторив Антон.

      – Ми можемо їхати? – запитав дідо в юнака.

      – Так, Офіціантка сказала, що далі нас повезе Мексиканець, – і, помітивши водія, кивнув в його бік: – Отой, напевно.

      Всі п’ятеро всілися на одну платформу. Мексиканець, продовжуючи співати, рушив вперед.

      Коли всі вмостилися, Грубий присунувся до хлопця:

      – Ану-ка покаж подарок. Шо за штука?

      Антон дістав з-під футболки округлий сріблястий предмет.

      – Подумаєш, плеєр, – скептично зауважив Інга, – такого гавна повно в магазинах.

      – Хлопець чесно запрацював собі, най тішиться, – сказав Солунський.

      – Гавно – не гавно, – промовив Грубий, розглядаючи ближче плеєр, – А палтаху зєлєні потягне.

      – Ви не шарите, пацани, в чому тут прикол, – урочисто і гордо оголосив Антон.

      – Ну і в чому ж прикол? – запитав Інга.

      – А в тому, що тут, – радісно продовжив юнак, – Тут вся музика що є на світі. І вся нова, як тільки створиться, одразу буде в мене.

      – Ти гониш! – не повірив Грубий.

      – Можеш не вірити, мені пофіг – байдуже відповів Антон і забрав плеєр з рук коротуна.

      Коротуна на мить заціпило:

      – За шо, вася!? Помив три весла, і подарували такий апарат! – коротун заскреготав зубами від заздрощів.

      – А хто Вам заважав помити посуд? – повчальним тоном зауважив Іван Тимофійович.

      – А Вам? – огризнувся у відповідь Грубий.

      – Хлопці, – втрутився в розмову вусань, – Лишіть в спокої той подарунок. Буде всім наука на майбутнє. Мене особисто цікавить інше. А куди це ми їдемо?

      – Яка різниця? Головне – їдемо. Це ж не пішки йти, – зауважив Інга.

      – А дійсно, – задумався Іван Тимофійович, – Побігли, наче голі в лазню, всілися і не спитали, куди їдемо.

      – Офіціантка ж сказала… – почав Антон, але його перебив Грубий:

      – Офіціантка сказала! Офіціантка сказала! У, дурілка. Втулила тобі сідюк, а ти вже повівся. Отак-от лохів і розводять. Зараз я все порішаю.

      Коротун розвернувся до Мексиканця і крикнув:

      – Аміго, – і підкріпив своє звернення коротким свистом.

      – Di⁵? – відгукнувся водій, перервавши свій спів. Разом з віршами перервалась і супроводжуюча їх гітарна музика.

      – Скажи-но, аміго, куди це ми пнемо? – запитав Грубий.

      – Куди ви їдете, я не знаю, – дзвінко відповів Мексиканець, наголошуючи на слові «ви».

      – Хаа-раа-шо, поставим вапрос по-другому. А куди ти їдеш, аміго? – запитав Грубий, наголошуючи на слові «ти».

      – Я? Я їду в Мексику.

      – Панятно.